чого чекати від валюти у цей неспокійний час і чому можливі сюрпризи — Мінфін

Вівторок продовжить тенденції цього тижня та буде дуже напруженим на валютному ринку. Протистояння інтересів бажаючих заробити на страхах військових дій та Нацбанку, а також частини місцевих гравців — продовжиться.

НБУ треба показати, що ситуація контрольована. І він учора частково це довів, проводячи інтервенції практично весь день. І збив цим наростаючий ажіотаж. Бажаючим заробити спекулянтам, а також експортерам — ситуація зростання котирувань та нестабільності всього валютного ринку зараз вигідна. Тому від розгону котирувань спекулянтами — зрештою поки що виграли експортери. Попереду податковий період і гривня їм потрібна. Тому вони не проти отримання приємного бонусу у вигляді зльотів котирувань.

Серед покупців зараз розбрат та хитання. Найнервовіші накупилися вчора долара по 28,70 гривень та вище. І відтепер, після просідання курсу надвечір майже на 20 копійок — вони задумалися про те, що не поспішили ли з купівлею.

Це позитив для гривні, тому що знижує психологічний тиск на курс нацвалюти і частково навіть дозволить при успішному розвитку подій знизити котирування й надалі.

З іншого боку — частина нерезидентів все ж таки панікує і знову продає свої ОВДП та виходить у валюту. Їхні покупки не такі значні, як були в січні, але все ж таки негативно впливають на курс.

Сьогоднішній аукціон Мінфіну з розміщення ОВДП буде слабким і не надасть у цій ситуації підтримки гривні. Через відсутність інтересу до облігацій, чиновники залишили до пропозиції лише папери на 147 та на 336 днів. Купувати їх сьогодні будуть лише держбанки і, можливо, в невеликих сумах — місцеві фінустанови з вітчизняним капіталом. Інші вичікуватимуть.

За нашими прогнозами буде продано ОВДП на 2,3−4 млрд гривень максимум із прибутковістю від 11,5% до 13% річних. Ці результати не вплинуть на валютний ринок. Нерезидентам зараз не до купівлі нових паперів.

Ключові фактори, які будуть у вівторок впливати на курсовий тренд:

1) новини щодо можливої агресії РФ проти України та характер їхньої подачі населенню та бізнесу.
2) поведінка великих місцевих гравців і нерезидентів;
3) інтервенції Нацбанку, їхні обсяги та цінники;
4) поведінка пари євро/долар на міжнародних ринках після позачергового засідання ФРС США.

Спроби максимально підняти курс поки продовжаться. І від того, наскільки на це все стануть «вестися» покупці багато в чому й залежатиме вартість, за якою вони загалом і купуватимуть валюту. Не піддадуться ажіотажу — котирування поступово почнуть знижуватися. Почнуть гарячково скуповувати всю валюту — спекулянти підтягнуть їі до мети у 28,70−29 гривень.

Думка «Мінфіну» покупцям треба твердо тримати оборону і не йти на купівлі дорогого долара. Попереду податковий період та дефіцит гривні спрацює на користь найстійкіших із покупців.

Нацбанку знову доведеться сьогодні виходити на ринок з інтервенціями, щоб не допустити спекулятивного розгойдування курсу. Застосовувати він стане переважно формат запиту кращого курсу, який більш ефективно збиває зростання котирувань на ажіотажному ринку з меншими втратами резервів для регулятора.

Хоча розпочати інтервенції він може й продажем за єдиним курсом у межах $30−50 млн, щоб надати початковий орієнтир ринку котирувань на цей день.

Статистика торгів у вівторок при нових інтервенціях Нацбанку за прогнозами Мінфіну перебуватиме в межах 480−630 угод при загальній сумі операцій у межах до $240−380 млн.

День пройде у досить напруженому форматі з частими змінами тренду за курсом у моменти виходу великих гравців.

Курси міжбанку, за прогнозом «Мінфіну» 15 лютого будуть у досить широких межах: долар — коридор 28,25 — 28,70 грн, євро — коридор 32,05 — 32,45 грн.

На готівковому ринку цінники в обмінниках фінкомпаній та банків поки що ще будуть перебувати в дуже широких межах:

Долар: коридор купівлі та продажу 28,20 — 28,90 грн при спреді в обмінниках фінкомпаній до 40 коп., а в касах банків — до 60 коп.

Євро: у банках коридор від 31,70 до 32,85 грн. при спреді до 70 коп., а в обмінниках фінкомпаній — коридор від 32,10 до 32,80 грн. при спреді в межах до 35 копійок.

Котирування готівкового валютного ринку на 10 ранку:

Курс долара в банках: прийом 28,20 — 28,48 грн і продаж 28,70 — 28,90 грн.

В обмінниках фінкомпаній: купівля 28,40 — 28,50 грн та продаж 28,59 — 28,75 грн.

«Мінфін Валюта» — безкоштовний мобільний застосунок, у якому доступна вся необхідна інформація — від курсів валют усіх українських банків до розташування пунктів обміну: Google Play або AppStore .

Автор:

Аналітик Олексій Козирєв

Пише на теми: Валюта, цінні папери, інвестиційні проєкти, кредитування, міжнародні валютний та фондовий ринки, фінансові стартапи

«Важливо бути тут і зараз, вивчати всі тенденції і постійно тестити нове», – випускниця Львівської політехніки

Про те, як це бути «зірковим піарником», і чому важливо «йти туди, де все росте» – розповіла Маргарита Гасин – випускниця Львівської політехніки, яка навчалася на кафедрі журналістики та засобів масової комунікації, а тепер працює PR-менеджеркою.

Маргарита з дитинства мріяла про шоубізнес. І їй це вдалося! Робота на «Новому каналі», на «1+1», співпраця з Ольгою Фреймут… Це далеко не весь список. Зараз Маргарита – успішний «піарник» відомої української співачки Олі Цибульської.

– «Форум випускників. Перезавантаження»: спогади про студентські роки, цікавих викладачів та загалом історії, які створюють приємний ностальгійний настрій.

– У Львові зараз буваю рідко. Але коли приїжджаємо з гастролями Олі, пройтися біля корпусів Політехніки з елегійним виразом обличчя – абсолютний «мастду». Можу і сльозу пустити. Так, ніби 5 років тому біля тих корпусів ми з подругами не заливали недосип черговим американо, безсоромно пліткуючи про екзамени, викладачів і чужі несправедливі (як нам здавалося) бали. Було! І це – прекрасно. Від гуртожитку і ранкових трамваїв до старостату і загублених залікових – це і був тестер дорослого життя. І зараз я згадую його з вдячністю і теплом. Таким – з яким згадується лише школа, перша любов і мамині сніданки.

В мене була НАЙКРАЩІ викладачі. Якби Львівська Політехніка зробила «мерч» з Зоряною Володимирівною Галаджун чи Надією Іванівною Голубінкою – я б купила і носила з гордістю.

– Чому Ви обрали саме PR? З чого розпочинався Ваш шлях у цій сфері?

– Я ніколи не аналізувала, не зважувала і не шукала плюси та мінуси різних професій. Я знала, що рано чи пізно працюватиму в шоубізнесі. І мені подобається думати, що люди називають це покликанням. В 2012, завдяки програмі FLEX виграла грант на річне навчання в Америці за обміном. Там жила в прийомній сім’ї, навчалася в школі і, окрім всього іншого, писала до місцевої газети в Сієтлі. Паралельно підпрацьовувала SMM-ником (тоді я не знала як це називається, – усміхається) для Олі Фреймут і її команди. Потім було ще купа робіт і досвіду: від перекладача, журналіста найрізноманітніших онлайн-видань до креативного автора в IT і випускового редактора справжнього глянцю. На другому курсі університету зі мною сталися «плюси».

Я почала працювати спеціальним кореспондентом проектів «Українські сенсації» і «Секретні Матеріали» для телеканалу «1+1». Обирала теми, збирала команду, організовувала відрядження, знімала, писала сценарії і монтажні плани. Потім працювала редактором на «Новому каналі». Тут вкотре адресую окрему подяку «Львівській політехніці», бо диплом бакалавра я писала вже дистанційно, в перервах між зйомками. На «Новому» я познайомилася з ватагою розкішних талановитих людей. Після закінчення шоу було ще кілька варіантів – від редактора монтажу на тому ж «Новому» до «senior-маркетолога» для одного з топових онлайн-магазинів одягу. Але це все було не про шоубізнес. А, отже – не про мене. Я навіть пропрацювала якийсь час на «UA: Перший», спробувала себе гостьовим редактором на ранковому шоу. А потім подала резюме на PR-менеджера Олі Цибульської і в результаті стала ним.

 ТОП-5 рис, якими, на Вашу думку, повинен володіти «справжній» піарник?

1. Шалена любов до своєї професії. Шоубізнес – самозакоханий егоцентрист. Він не хоче і не буде ділити тебе ще з кимось.

2. Безстрашність (проситься англійське «reckless», в перекладі звучить кострубатіше, – усміхається). Уяви собі свою зону комфорту. Уяви і попрощайся – більше ви не побачитеся.

3. Комунікабельність. Юнг якось сказав, що існують архетипи, Пірсон якось вивела, що їх є 12. Це – базові характеристики поведінки в соціумі людини або бренду. Так от, піарнику потрібно на 1/12 складатися з кожного архетипу, щоб знайти ключик до кожного, навіть найдивнішого замку – людини. Але при цьому не загубити себе.

4. Бажання постійно розвиватися. Це, звичайно, банально і актуально для будь-якої професії, але різними способами. Якщо ти – перекладач і добре вивчив іспанську – то за три роки вона не зміниться настільки, аби ти геть втратив свою компетенцію, а від цього – здоровий глузд. А от в піарі це цілком можливо. Способи просування, які були актуальними три роки тому – зараз не спрацюють. Способи просування, які були актуальними три місяці тому – зараз не факт, що спрацюють.

Тому ти постійно маєш «поглинати» безмірну кількість інформації – трендів, кейсів, референсів і ще з 10 модних слів.

5. Креативність. Я переконана, що «піарник», який просто розсилає прес-релізи, організовує зйомки і вимагає правильно зазначати ім’я артиста – це щось типу «пиріжка з нічим». Сучасне конкурентне середовище вимагає від піарника консолідації 10, а то і більше професій, ключовим навиком яких є «генерувати».

 Як би Ви описали значущість Вашої роботи для інших людей?

– Все пізнається в порівнянні. Якщо мірятися благородністю соціальних місій, «піарники», мабуть, дуже швидко програють лікарям з вчителями, пожежникам з військовими і далі за списком. Ми про маси і культуру. Це – не перша щаблина в піраміді Маслоу, але вона є і вона важлива. Нехай і опосередковано, але популярні люди щодня впливають на мільйони. З них беруть приклад.

 З чого складається Ваш типовий робочий день/тиждень?

– Саме слово «типовий» дуже нетипове для нашої сфери (усміхається). В нас ненормований робочий графік, практично відсутні вихідні і одіозне поняття про «день бабака». Розклад популярного артиста, а відповідно і менеджера – хитросплетіння найрізноманітніших подій в різних куточках Києва, країни, а деколи і світу. Від зйомок і концертів – до зустрічей та івентів.

– З якими міфами про піарників Вам доводилося «боротися» упродовж своєї діяльності?

1. Всі артисти – мільйонери і не рахують гроші. Чомусь, в українського менталітету спотворене сприйняття артиста як професії. Більшість людей уявляє зірок як претензійну ліниву богему, що купається в своїх ваннах з діамантів і доларових купюр. Насправді, система легальної монетизації шоубізнесу в нашій країні досі дуже слабка. Йдеться, передусім про роялті зі стрімінгових сервісів та авторських прав. Україна – в десятці найбільш «піратських» країн світу, де люди не звикли платити за музику. Це змінюється, але повільно. Тому основне джерело доходу артиста – корпоративні виступи і рекламні контракти. З них – більшу частину коштів ті, хто «на хвилі» вкладають в контент – пісні, кліпи, гастрольні тури, команду. Якщо ти відомий – про «почивання на лаврах» не йдеться взагалі. Це дуже дорого.

2. Піарник – це світські тусівки, «лакшері», «лайфстайл», зіркові друзі і розкішні подорожі. Зазвичай люди бачать лише гламурну верхівку айсберга. Це прекрасна, але – дуже складна професія.

 Як розпочалася Ваша співпраця з Ольгою Цибульською? Якою ідеєю/проєктом за час спільної роботи пишаєтеся найбільше?

– Як піарник, я мала б зараз попросити Вас змінити написання імені з «Ольга» на «Оля». Формальне звернення не використовуємо. Для іміджу артиста не буває винятків (усміхається). Я, в принципі, пишаюсь спільною роботою і не розділяю її на проекти. Це – нелегкий, але дуже цікавий шлях. Те, що здавалося особливим досягненням рік тому – здається дуже дрібним і буденним сьогодні.

 ТОП-5 лайфгаків, які допомагають особисто Вам у роботі?

1. Тайм-менеджмент і вміння розставляти пріоритети. З першого – пройшла бізнес-курс, другому – активно навчаюсь зараз.

2. Не сприймати все на власний рахунок. Завдання з зірочкою. Навчитися спокійно їх сприймати і йти далі – звучить легко. Але тільки звучить.

3. Вміти спілкуватися. Не просто говорити, коли спитають. А комунікувати, коли і слухати не хочуть.

4. Дозволяти собі відпочивати.

5. Використовувати все на свою користь. Погано, коли про артиста не говорять. Все інше – може і має зіграти на руку.

 Рубрика: поради.

– Не пийте більше двох «Ред Булів» на день і завжди беріть з собою павербенк (усміхається).

Сучасні тенденції комерційної нерухомості у центрі місті

Тренди нерухомості динамічно змінюються. Тепер житлові комплекси – це не просто місце, де передбачені квадратні метри під житло, а повноцінні сучасні помешкання з функціональними між будинковими просторами та власною інфраструктурою. Так, впродовж останніх років у світі та Україні, зокрема, набувають особливої популярності комерційні приміщення створені спеціально під бізнес в межах житлових комплексів.

Сьогодні одним з найпривабливіших об’єктів для великих інвестицій є саме комерційна нерухомість. Інвестори масово шукають приміщення під здавання в оренду. Поки конкуренція на ринку комерційної нерухомості в центрі міст достатньо висока, з’являються нові проекти з будівництва житлових комплексів з такими приміщеннями.

Зокрема, Львів – чудове місто для інвестицій. Якісне для проживання, достатньо безпечне в сьогоднішніх умовах, з великою кількістю вишів, а, відповідно, й студентів, а також з динамічною галуззю ІТ. Все це створює клас Young smart people, які стають магнітом для розвитку бізнесу, а, відповідно, й офісної нерухомості. Зараз забудовники намагаються втілити в концепції проекту не тільки житлову складову, але й торгові центри в складі ЖК, реалізують офісні площі, створюють коворкінги, дитячі дошкільні заклади, тощо.

Орієнтуючись на сучасні тенденції, компанія «Еко-Дім» звела новий сучасний житловий комплекс «ЕКО-ДІМ на Мечникова» – тут

Житловий комплекс «ЕКО-ДІМ на Мечникова» – комерційні приміщення з площами від 108 м2.

«Це – центральна частина Львова. Тут, переважно, старий житловий фонд. І дуже часто комерційні приміщення або неможливо організувати, або буде незручне планування, наприклад, вихід з двору, оскільки перші поверхи там не були передбачені для ведення бізнесу. Тому комерційні приміщення у них перероблені з квартир, в яких дуже часто не можна чіпати стін, бо вони є несучими. І за рахунок цього комерційна площа в таких будинках не завжди є комфортною. У житловому комплексі «На Мечникова» комерційні площі спеціально спроектовані під торговий бізнес: з широкими залами та гнучким плануванням. Якщо це офісні приміщення, то це максимально комфортні кабінети, в яких працівники можуть працювати на результат. Пропонуються площі від 108 до 270 кв. м. Також у будинку є підземний паркінг. Тобто, якщо бізнес потребує певну кількість паркомісць, то забудовник станом на сьогодні готовий їх забезпечити. Важливим аргументом є те, що житловий комплекс вже збудований і зданий в експлуатацію. Можна вже робити ремонт і розпочинати роботу», – розповідає директор Агентства нерухомості «Еко-Дім» Роман Бук.

Попит на комерційні приміщення відбувається, здебільшого, завдяки бурхливому розвитку IT-сектору, а також появі нових компаній і стартапів. У них є валютні надходження і вони можуть дозволити собі розширення. Наприклад, у Києві приблизно 45% приміщень усіх офісних центрів орендують IT-компанії, вони орієнтуються на формат офісного простору своїх колег у Європі або США.

Планування комерційних приміщень, «ЕКО-ДІМ на Мечникова»

 

Компанії малого та середнього бізнесу частіше надають перевагу гнучким офісним рішенням, адже переїзд з місця на місце для них не є проблемою. В Україні змінюється культура офісного простору і портрет орендаря. Так, дедалі більшої популярності набуває формат коворкінгів. Він орієнтований на якісний сервіс для орендарів, або, якщо висловлюватися мовою коворкінгу, для своїх клієнтів і резидентів.

В сучасному Львові стрімко розвиваються невеликі крамнички та кав’ярні. Це стає візитною карткою міста. Адже, туристи та навіть мешканці міста полюбили купувати продукти в невеликих крамничках з крафтовими товарами та зустрічатись з друзями в затишних кав’ярнях.

«У нас є приміщення, які придатні як під офіси, так і приміщення, які ідеально підходять під торгові площі. У центральній частині міста нові комерційні приміщення будують не так часто, і буває, що живучи в квартирі у центрі, далеко до продуктового магазину чи навіть звичайного кіоску. В нашому клубному будинку «ЕКО-ДІМ на Батуринській» пропонуємо оптимальні комерційні площі від 82 м2», – каже представник компанії «Еко-Дім».

ЖК «ЕКО-ДІМ на Батуринській» – тут

Центральна частина міста, бічна вул.. Клепарівської, поряд ТРЦ «Forum Lviv», СК «СКА».

історія, тенденції та мапа виробників

Продовжуємо досліджувати гастрономічні традиції України. Сьогодні поговоримо про міцні напої – меди, пиво, вино, ратафії, історія виробництва та споживання яких часто була віддзеркаленням історії самої країни. Принаймні, оглядово розповімо про те, чому в 17 століття пиво пили лише під час весілля та хрестин, що таке «оковита» та «черкасское вино», про які напої згадує у своїх творах Тарас Прохасько та як закінчення Російсько-Турецької війни вплинуло на розвиток виноробства. Крім того, означимо тренди сьогодення, розповімо про сучасну українську міксологію та виробників пива, вина, бренді, кальвадосу та інших міцних напоїв в Україні.

Зміст:

*Для зручної навігації натисніть на підзаголовок. Або просто читайте все 🙂

  1. Історична довідка: пиво
  2. Історична довідка: вино
  3. Історична довідка: міцні напої
  4. Мапа українських виробників міцних напоїв
  5. Нова українська міксологія
  6. Перший 100% український бар “Остання Барикада”

І кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку…

І. Котляревський, «Енеїда»

 

Історична довідка

Пиво

Виробництво схожих на пиво напоїв було відоме ще за часів Київської Русі, з 12-13 століття розпочався досить стрімкий розвиток пивоваріння при монастирях, а з 15 століття – у приватних господарствах, що належали заможній шляхті. В 16 столітті почали створюватися перші державні броварні, з’явилися цехові об’єднання солодарів та пивоварів, але цей процес не мав розвитку, адже час від часу оголошувалися майже тотальні заборони на споживання пива (окрім великих свят),  а до початку 17 століття все пивоваріння було монополізовано – право на виробництво пива мали або шляхтичі, або представники козацької старшини.

Ось як про це пише Гійом Левассер де Боплан – картограф, що в 1630-1648 годах служив на території України і залишив багато спогадів про побут тих часів:

Зауважу лише, що до гультяйства, до якого вони схильні від природи, їх особливо підштовхує те, що з нагоди весіль, а також хрестин їхніх дітей місцевий пан дозволяє їм варити пиво. Завдяки цьому привілею його можна пити набагато дешевше і в більшій кількості, бо слід зауважити, що в інший час броварні належать панам, і всі піддані мусять купувати пиво там.

Під час обіду вони п’ють небагато, щоб закласти хорошу і міцну основу; п’ють лише пиво, яке наливають у високі, циліндричної форми скляні посудини, вмістом з тутешній гарнець. Туди ж кидають грінки з хліба, підсмажені на олії.

Гійом Левассер де Боплан,

«Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що простягаються від кордонів Московії до Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн», 1660 рік

Стрімкий розвиток промисловості 19 століття мав вплив на всі галузі, а тому числі – і на пивоваріння. В Києві головним виробником пива був Вільгельм Ріхерт  – в 1860-из роках він побудував пивзавод в районі Куринівки. Крім того, виробництвом пива в Києві займалися Йоган-Генріх Шульц, у Львові цю справу розвивав Роберт Домс, значний внесок в розвиток галузі зробив Микола Хряков. Це були заможні люди, що володіли багатьма підприємствами, в тому числі і пивзаводами різної величини.

Перед початком Першої світової війни набрала силу потужна антиалкогольна кампанія, що завдала значних збитків галузі. Після революції 1917 року всі пивзаводи були націоналізовані – деякі були знищені, деякі продовжили роботу, але під новими назвами – як, наприклад, пивоварня Шульца, що стала називатися «Пивзаводом №1».

За часів СРСР виробництво пиво повністю контролювалося державою. В 1928 році варилося лише 4 сорти пива – «Світле №1», «Світле №2», «Темне №1» та «Чорне пиво», але в 30-і цей перелік був суттєво розширений. Пивзаводи виробляли популярні в Європі сорти пива, якім давали «правильні, не буржуазні» назви: «Жигулівське», «Ленінградське», «Московське», «Українське», «Березневе», «Столичне», тощо.

З набуттям Україною незалежності почалася нова сторінка історії пивоваріння, в якій поряд з потужними пивзаводами починається активний розвиток крафтового пивоваріння, приватних броварень, які експериментують зі смаками та роблять справді цікавий продукт.

Вино

Витоки історія виноробства на території України знаходимо в численних грецьких поселеннях на Півдні Україні.

Починаючи з XI-ХІІ століття виноробство стрімко розвивається на Півночі України та на Закарпатті – при великих монастирях. Одним з осередків виноробства була Києво-Печерська Лавра. Вироблені тут вина, як і вина з Мукачева та Берегового, користуються активним попитом в Європі.

Починаючи з 16 століття, Закарпаття підпадає під вплив Османської імперії – сюди з Малої Азії завозяться нові сорти винограду та причорноморські традиції виробництва вина. Після завершення «турецького протекторату» посилюються зв’язки з Європою – з Італії, Франції, Німеччини завозяться нові лози та технології роботи з ними.

В той же час приєднання Криму до Російської імперії зумовило новий етап розвитку виноградарства та виноробства в регіоні. В 1829 Михайло Воронцов закладає біля Ялти виноградні плантації, дещо пізніше Лев Голіцин започатковує виробництво «шампанських вин». В  1857 Франсуа Нуво та Карл Енно створюють Винний Підвал Нуво, імпортують французькі вино та паралельно вирощують лози під Одесою. В 1896 році створюється «Южно-Русское общество виноделия».

Стрімко розвивається промислове виробництво вина. Крім Закарпаття та Півдня України, значних успіхів у виноробстві досягає Поділля.

За часів СРСР Україна посідала перше місце за прощами виноградників, та друге місце за обсягами виробленого вина серед всіх республік. Початок антиалкогольної кампанії в 1985-ому році завдав величезної шкоди галузі – 80 000 гектарів виноградників було знищено.

Зараз виноробство в Україні поступово розвивається – здебільшого, завдяки зусиллям ентузіастів-професіоналів, які намагаються відродити галузь. Поряд з потужними підприємствами виникають приватні господарства, що у невеликій кількості створюють цікавий продукт.

 Міцні напої

Традиції виробництва міцних напоїв також уходять корінням в сиву давнину. Особливо стрімко розвиток подібних традиції відбувався там, де через кліматичні умови не ріс у достатній кількості виноград. Сировиною для приготування міцних напоїв тут були мед та сік ягід. Виготовляли декілька видів «питних медів» – варені та настояні (деякі настоювалися до 35 років – такі меди подавали на бенкетах князів).

Згодом для виготовлення міцних напоїв почати використовувати ячмінне та житнє борошно. Десь в районі 13 століття вперше виготовили горілку, яку називали «хлібним вином».

Винний спирт, розведений з водою, називали «оковитою» (співзвучно «аква віта» – «водою життя» називали горілку в Європі). Іноді так само називали і міцні напої, для виготовлення яких використовували ячмінне та житнє борошно.

За часів Запорізької Січі горілчане виробництво зазнало розквіту – «українська оковита» або «черкасское вино» користувалося значним попитом в Росії, так як вироблялося з пшениці, в той час як «московська водка» робилася з жита.

Крім того, з  давніх часів і до сьогодні в кожному регіоні, в кожному селі та навіть в кожній родині зберігалися та передавалися власні традиції приготування міцних напоїв – зокрема, різноманітних дистилятів та настоянок.

Ось дещо романтизований опис виробнитцва “ялівцівки” в Івано-Франківській області (з книги “непрОсті” Тараса Прохаська):

Ялівцівку варили на кожному подвір’ї. Свіжі пагони виварювалися у казанах зі спиртом, вигнаним з ягід ялівцю. На камінні збиралися випари, які охолоджувалися і скрапували густим джином. Бувало таке, що над дахами зависали важкі джинові хмари.

Тарас Прохасько, “непрОсті”

Мапа українських виробників міцних напоїв

(* на мапі представлені напої, які можна знайти в “Останній Барикаді”)

 

Мені дуже цікаво працювати з українським алкоголем. Більш того, в «Останній Барикаді» ми пропонуємо гостям та використовуємо для приготування коктейлів лише український алкоголь. І це спонукає до пошуків та відкриттів. Наприклад, в Бучачі виробляють дуже непоганий «кальвадос» – зі стиглих яблук, з витримкою в дубових бочках.

Цікава «Пейсахівка» – це єврейський міцний напій, що виготовляють с родзинок. Там варта уваги технологія – виноград збирається, засушується, потім розпарюються, а далі відбувається перегонка в мідному апараті для дистиляції.

«Микулинецький бровар» почав виготовляти односолодове віскі. В Україні виробляють бренді з витримкою від 15 років. Staritsky&Levitsky задають нові стандарти для горілки. І ще, і ще… Прикладів безліч.

Все це надихає. І ми щасливі від того, що в «Останній Барикаді» ми зібрали, певно, найбільшу колекцію якісного українського алкоголю.

Артем Лебедєв, міксолог, шеф-бармен “Останньої Барикади”

Нова українська міксологія

Коли ми тільки відкривали “Останню Барикаду”, Дмитро Борисов дав нам стратегічне завдання – розвиток 100% українського бару. Йдеться не лише про те, аби використовувати 100% український алкоголь. Маємо більш  амбітну мету. Пам’ятаєте “Маніфест” Рене Редзепі про використання лише локальних продуктів? Щось подібне ми хочемо зробити в міксології.

Власна алкогольна база, власні сиропи, власні бітери та врешті-решт власний лід (не з льодогенаратору, а величезні брилі ідеального чистого льоду) – це шлях, яким прямує бар в «Останній Барикаді». Ми крок за кроком створюємо новий український бар. Відмовляючись від усталених рецептів, розробляємо коктейлі «з нуля», як і всі складові для них.

Ось як ми створювали коктейль «Остання Барикада». Спочатку ми навчилися робити власний джин – декілька годин у су-від, потім – роторний випарювач. Добре, маємо алкоголь, шукаємо, що буде пасувати до нього. Власноруч відбираємо квитки бузини, додаємо фруктозу – 4,5 години у су-віді, і ми отримуємо чудовий сироп. Далі – питання пропорцій та акцентів. Поєднуємо джин з бузиновим сиропом та ромашковим біттером (готуємо як і всі наші інф’юзи, але 1,5 – 2 місяці настоюємо потім), грейпфрутовим соком та соком цитрини.

Розуміємо, що нам подобається баланс. Включаємо в меню та подаємо вам – по 89 гривень.

За допомогою технології sous vide виробляємо власні ратафії. Іноді аби надати їм ще більш виразного смаку фрукти та ягоди спочатку заморожуємо рідким азотом.

І це – тільки початок. Ще вдало працюємо з українським алкоголем. Наприклад, “Микулинецький віскі” – цікавий, але досить жорсткий  напій. Ми проганяємо крізь роторний випарювач та інф’юзуємо, наприкад, ірискою. Це шось за межами буденного. Так в результаті створили основу для коктейлю “Ірисовий стаут”.

Головне – ніколи не зупинятися.

Артем Лєбєдєв, міксолог, шеф-бармен “Останньої Барикади”

Перший 100% український бар “Остання Барикада”

Пропонуємо дещо ближче познайомитися з  деякими коктейлями, що чекають на вас в “Останній Барикаді”.

Ціна будь-якого – 89 гривень

Чорничний шраб

Бренді “Renuage”, портвейн “Південний вечір”, Львівська настоянка “Вишня”, чорничний шраб, сік цитрини.

Остання Барикада

Джин власного виробництва, свiжий сiк грейпфрута, сироп бузиновий, ромашковий бiтер, сiк цитрини.

Слава Переможцям

Вiскi Микулинецьке, сироп з калгану та меду, iмбирний бiтер, сiк лимону, iмбирно-лимонна пiна.

Ровер

(ліворуч)

Український портвейн «Північний вечір», кальвадос «Прикарпатський особливий», український бренді «Renuage», херес «Shabo», бітер шоколад, бітер ароматичний

Ірисовий стаут

(праворуч)

Віскі «Микулинецьке» інфюзованний ірискою, пивний сироп, сік запеченої цитрини на грилі, ремісницьке темне пиво, фруктоза, білок

Фото: Руслана Олексієнко
Текст: Банько Марія

Розгляд кримінальних проваджень: тенденції в судовій практиці

Відповідно до Закону України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 р. (далі — Закон №2147-VIII), ч. 1 ст. 284 КПК України доповнено п. 10, згідно з яким кримінальне провадження закривається у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи. Тобто з 15.12.2017 р. закінчення строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України, після повідомлення особі про підозру, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я, є підставою для закриття кримінального провадження (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України).


Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Однак з часу прийняття цього Закону виникла низка процесуальних питань щодо приводів, підстав та передумов для таких дій, у т. ч. чи є приводи для здійснення цієї дії, коли обвинувальний акт складено та затверджено в межах строку досудового розслідування; чи впливає на це питання поведінка обвинуваченого та його захисників на стадії завершення досудового розслідування та вручення обвинувального акта, зокрема, коли вона була спрямована на затягування кримінального провадження; коли є дійсною можливість постановлення ухвали про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України під час підготовчого судового засідання або під час судового провадження тощо. Наявні у судовій практиці тенденції дозволяють сформувати з наведених питань наступні висновки.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК, досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Отже, закон пов’язує закінчення досудового розслідування з постановленням процесуального рішення (постанови про закриття кримінального провадження) або вчиненням комплексу процесуальних дій, пов’язаних з направленням до суду обвинувального акта чи відповідного клопотання.

Досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів, має 3 ключові віхи:

• початок, що визначається внесенням відомостей до ЄРДР;

• завершення, що пов’язується з фактом відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи та іншим відповідно до положень ст. 290 КПК;

• закінчення, що фіксується направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Тобто кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, як це передбачено ст. 219 КПК, він не має точок дотику із завершенням досудового розслідування (постанова ВС від 17.02.2021 р. у справі No344/6630/17).

Які періоди зараховуються до строку, визначеного ст. 219 КПК

При аналізі доречно врахувати, що у справі №676/6116/18 (постанова від 15.03.2021 р.) ВС відзначив наступне. Відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, внесені до ЄРДР 14 травня 2018 р. 17 травня 2018 р. особі повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 368 КК України, який не є злочином проти життя та здоров’я. Постановою прокурора від 10 липня 2018 р. строк досудового розслідування продовжено до 3 місяців, тобто до 17 серпня 2018 р. 15 серпня 2018 р. слідчий, відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, повідомив підозрюваного та його захисників про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Ухвалою слідчого судді від 23 серпня 2018 р. стороні захисту встановлено строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до 3 вересня 2018 р. При цьому, за приписами ч. 5 ст. 219 КПК України, строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею. З урахуванням встановлених обставин строк досудового розслідування закінчувався 17 серпня 2018 р., а 15 серпня 2018 р. було повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу до його матеріалів.

Після встановлення строку на ознайомлення з матеріалами залишок строку досудового розслідування становив 2 дні, тобто воно мало бути закінчене 5 вересня 2018 р. При цьому ключовим є питання, не коли обвинувальний акт складено та затверджено, а коли він надійшов до суду.

Як встановлено судами у справі No676/6116/18, досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні мало бути закінчене 5 вересня 2018 р., однак супровідний лист про направлення обвинувального акта до суду підготований 8 вересня 2018 р., а обвинувальний акт доставлений безпосередньо до суду 12 вересня 2018 р., тобто поза межами строку досудового розслідування.

ВС у цій справі відзначив, що моментом звернення до суду з обвинувальним актом є саме дата його надходження, а не дата, вказана у супровідному листі, оскільки обвинувальний акт було доставлено безпосередньо до суду. Посилання на те, що складення та затвердження обвинувального акта відбулося у межах строку досудового розслідування ВС визнав неспроможними, оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону, закінчення досудового розслідування пов’язане з вчиненням іншої процесуальної дії — зверненням до суду з обвинувальним актом. Тобто у строк досудового розслідування враховується весь період його здійснення з моменту повідомлення про підозру особі до моменту повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів. Сам обвинувальний акт має бути переданий до суду у межах строку досудового розслідування після завершення ознайомлення з матеріалами у строк, який залишився на день, коли було вчинено дію, визначену ч. 1 ст. 290 КПК України. Датою надходження акта в суд є дата вхідного до суду, а не вихідна дата з прокуратури і не дата складання чи затвердження акта.

У справі №201/10434/19 (постанова від 25.11.2020 р.) ВС зазначив, що 30 травня 2019 р. слідчим вручено особі повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Постановою слідчого від 4 червня 2019 р. досудове розслідування зупинене, однак ухвалою слідчого судді від 19 липня 2019 р. ця постанова скасована. З обвинувальним актом до суду слідчий звернувся 6 вересня 2019 р., тобто більш ніж через 3 місяці після повідомлення особі про підозру.

У цій же справі ВС, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про зняття підозри від 30 травня 2019 р. і повідомлення про підозру 19 серпня 2019 р., оскільки перше повідомлення було вручене з порушенням вимог КПК України, вказав, що в матеріалах справи відсутні дані про оскарження чи скасування повідомлення про підозру від 30 травня 2019 р. у передбаченому законом порядку, а чинний КПК України не передбачає такої процесуальної дії, як зняття повідомлення про підозру і повторне повідомлення про підозру того самого змісту, тому обчислювати строк, з якого особа набула статусу підозрюваного, слід саме від 30 травня 2019 р. Тобто у разі скасування слідчим суддею рішення про зупинення провадження увесь строк розслідування зараховується в загальний строк, визначений ст. 219 КПК.

Не є дійсною і можливість зняття підозри стороною обвинувачення після вчинення дій, спрямованих на її повідомлення, адже КПК не передбачає такої процесуальної дії, як зняття повідомлення про підозру і повторне повідомлення про підозру.

У справі №556/1381/18 (постанова від 26.05.2020 р.) ВС відзначив, що відомості про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК внесені до ЄРДР 8 червня 2018 р. 19 червня того ж року слідчим складено повідомлення про підозру з врученням особі пам’ятки про процесуальні права, і того ж дня особу допитано як підозрюваного. Постановою слідчого від 16 серпня 2018 р. розслідування кримінального провадження за підозрою особи зупинене, її оголошено в розшук. 5 вересня 2019 р. досудове розслідування відновлене, матеріали щодо підозрюваного виділено в окреме кримінальне провадження. 6 вересня 2019 р. прокурором затверджено обвинувальний акт щодо особи 1 і особи 2 за ч. 3 ст. 185 КК, після чого провадження направлене до суду. Тобто мала місце ситуація, коли кримінальне провадження стосувалося 2 осіб і було зупинене з наведенням підстав для такої дії стосовно тільки однієї з них.

ВС у такій ситуації відзначив, що з моменту оголошення про підозру особі до направлення обвинувального акта до суду минуло більше 2 місяців, строк досудового розслідування щодо цього підозрюваного не був продовжений у встановленому законом порядку і не зупинявся. Він зупинявся лише щодо іншого підозрюваного — особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Тому кримінальне провадження підлягає закриттю на підставах, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. Твердження прокурора про те, що досудове розслідування проведене у межах строків, передбачених ст. 219 КПК, і не потребувало продовження, враховуючи призупинення у зв’язку з розшуком іншого підозрюваного, не знайшло свого підтвердження, оскільки, як встановлено, досудове розслідування щодо підозрюваного не зупинялося. Відповідно, наявність у провадженні не скасованої постанови про зупинення строку досудового розслідування автоматично не тягне за собою неможливість закриття кримінального провадження у порядку п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Ключовим у такій ситуації є зміст постанови про зупинення: причини, котрі у ній наведені, мають прямо стосуватися конкретного підозрюваного (за умови, якщо їх у провадженні кілька). Якщо ж у провадженні кілька підозрюваних, і слідство зупинене з метою розшуку одного з них, строк вважається зупиненим тільки стосовно цієї особи, для інших підозрюваних він протікає на загальних підставах.

Визначаючись, чи впливає на це питання поведінка обвинуваченого та його захисників на стадії завершення досудового розслідування та вручення обвинувального акта, зокрема, якщо вона була спрямована на затягування кримінального провадження, ВС у справі №676/6116/18 (постанова від 15.03.2021 р.) вказав, що неналежна процесуальна поведінка обвинуваченого та його захисників, яка, на думку прокурора, була спрямована на затягування кримінального провадження, не може бути підставою та виправданням недотримання строків досудового розслідування. З метою дотримання строку досудового розслідування прокурор міг вирішити це питання шляхом його продовження у визначеному законом порядку, проте таким правом він не скористався.

Коли можна закрити кримінальне провадження з цієї підстави

У справі №556/1381/18 (постанова від 26.05.2020 р.) ВС зауважив, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо закриття кримінального провадження на будь-якій стадії процесу до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті. Дійсною є така можливість і на етапі досудового розслідування кримінального провадження — у порядку ст. 307 КПК України шляхом зобов’язання слідчим суддею вчинити конкретну дію. Так, у постанові від 12.12.2019 р. у справі №161/10535/19 ВС вказав, що ухвала слідчого судді, якою задоволено скаргу адвоката та зобов’язано уповноважену особу СУ ГУНП у Волинській області та прокуратури Волинської області прийняти рішення щодо винесення постанови про закриття кримінального провадження у зв’язку з закінченням строків досудового розслідування, апеляційному оскарженню не підлягає.

Посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12.10.2017 р. у справі №5-142 кс17, безпідставні, виходячи з наступного. У вказаному висновку йдеться про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Та на відміну від зазначеного випадку, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала слідчого судді була постановлена на підставі ст. 3, 28, 114, 219 КПК України.

Ст. 307 КПК України, крім іншого, передбачено, що за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування рішення слідчого судді може бути про зобов’язання вчинити певну дію. Таким чином, враховуючи наведене, слідчий суддя, задовольняючи скаргу, діяв у межах КПК України. Такий висновок ВС у справі №161/10535/19 наділяє сторону захисту досить ефективним та оперативним способом захисту прав підозрюваного під час досудового розслідування вже на наступний день після закінчення строку, визначеного ст. 219 КПК. Тобто з цієї підстави кримінальне провадження може бути закрите під час як досудового розслідування, так і підготовчого провадження в суді та судового розгляду. Інакше кажучи, на будь-якій стадії процесу до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті.

Тенденції та світовий досвід розвитку міських поселень

Розглядаючи еволюцію розвитку міст і сіл, як відносно незалежних поселень, слід відмітити світову тенденцію до утворення цілого комплексу поселень, тісно пов’язаних один з одним. На зміну традиційним міським та сільським поселенням все більше приходять нові форми висококонцентрованого розселення, які формуються навколо великих міст. Такі міські розселення нерідко складаються з десятка, а то й сотень населених пунктів і називаються агломераціями.

Термін «агломерація» стосовно до розселення був введений французьким географом М. Руже, згідно з яким агломерація виникає тоді, коли концентрація міських видів діяльності виходить за межі адміністративних кордонів, поширюючись на сусідні населені пункти.

Такого типу розселення сприяє поширенню міських форм організації життєдіяльності на сільську місцевість. По суті нівелюються раніше сформовані традиційні відмінності між міськими та сільськими поселеннями, між міським та сільським способом життя. За адміністративно-територіальним поділом вони належать до сільських адміністративних районів, проте за трудовими і соціально-культурними зв’язками (місце роботи, освітні, медичні та духовно-культурні послуги) більше тяжіють до міських поселень. Погіршення екологічних умов проживання в містах, надмірного зростання навантаження на інфраструктурні об’єкти, зростання цін на нерухоме майно тощо збільшуватиме число охочих мешкати за межами міст, що сприятиме поширенню таких територій.

Як показує досвід, саме агломерації є основними територіями, де формується найбільша частина світового ВВП. Це цілком логічно, оскільки агломерації мають найвищу щільність населення, що сприяє розміщенню виробництв, які створюють найвищу додану вартість. За цими показниками сільські території, та й малі міста завжди відставали та й досі відстають від великих міст.

Агломерації – продукт урбанізації країни, що виникає і розвивається завдяки певній спеціалізації території, її втягування в єдиний транспортний та виробничий простір. Агломерації не можна створити нормативним актом, вони, або є, або ще не склались. Там, де агломерації утворилися, з’являється природна потреба у співпраці її суб’єктів між собою. Співпраця стосується передусім планування території, поводження з твердими побутовими відходами, громадського транспорту та використання спільної інфраструктури.

Така практика діє в різних країнах Європи. Особливо поширена й успішна вона у Франції, де навколо всіх великих міст формуються певні системи управління, що їх називають митрополіями або агломераціями. У Франції кожна агломерація складається із різної кількості муніципалітетів (комун), які залишаються суб’єктами місцевого самоврядування, однак їх компетенція обмежується у багатьох сферах, оскільки передається на рівень агломерації. Але суть такого утворення саме й полягає в тому, що тут неодмінно має бути запроваджено режим співпраці органів навколишніх комун у ключових сферах (планування території, громадський транспорт, інженерна інфраструктура). На рівень агломерації можуть передаватися й інші повноваження громад, якщо це буде доцільно з огляду якості та ефективності. Повноваження агломерації здійснюються радою агломерації і можуть бути різними для різних агломерацій. Вектор французьких реформ у сфері управління територіями спрямований на поступову концентрацію повноважень у великих об’єднаннях муніципалітетів, зокрема агломераціях. Сучасна Франція прийшла до того, що тепер рада агломерації обирається на прямих виборах, має свій виконавчий орган і закріплені за нею власні податкові надходження.

В інших європейських країнах ситуація дещо інша. В рамках агломерації співробітництво здійснюється передусім на добровільній основі муніципалітетами, які зацікавлені у вирішенні проблем своїх жителів та розвитку території. Як правило, міжмуніципальне співробітництво реалізується шляхом створення координуючого органу – ради об’єднання агломерації. Норми про такий формат співпраці є практично в усіх країнах-членах ЄС. Вони також випливають зі змісту Хартії місцевого самоврядування.

Цікавим прикладом тут може слугувати земельне законодавство землі Баварія, ФРН. Законом визначаються підстави співробітництва, у тому числі обов’язкові, порядок утворення органів, загальні правила їх діяльності, порядок нагляду та припинення. Згідно з положеннями цього закону, громади, сільські райони і округи можуть здійснювати співробітництво з метою спільної реалізації обов’язкових завдань або завдань згідно з їхніми правами. Ця норма не поширюється на громади, що входять до одного й того ж адміністративно-територіального об’єднання, або ж, якщо це адміністративно-територіальне об’єднання в стані самостійно виконати відповідні завдання не менш ефективно та економічно вигідно.

Передбачене законом обов’язкове співробітництво, може здійснюватися лише між однорідними територіальними громадами з правом юридичної особи (між громадами районного значення і районного підпорядкування, а також між сільськими районами та громадами районного значення), якщо на ці територіальні громади покладені однакові обов’язкові завдання. Рішення стають обов’язковими для учасників робочого об’єднання, якщо за них проголосувала більшість членів.

Громади, сільські райони і округи можуть укладати цільові угоди у формі публічно-правового договору. На основі цільової угоди учасники можуть делегувати окремі або всі завдання, пов’язані з певним цільовим призначенням, одній із територіальних громад. Територіальна громада зі статусом юридичної особи може дозволити решті громад використання закладу, що утримується нею. Обсяг делегованих завдань територіальної громади, що береться за їхнє виконання, повинен бути другорядним у порівнянні з відповідними власними завданнями цієї громади. На основі цільової угоди учасники можуть здійснювати спільне виконання окремих або всіх завдань, пов’язаних з певним цільовим призначенням, і створювати чи утримувати з цією метою спільні установи.

Таким чином, відповідно до норм цього закону, муніципалітети можуть об’єднуватись на основі різних підходів для вирішення спільних питань у різноманітних форматах. Такі підходи застосовують муніципалітети в агломераціях і досвід тут є різноманітним, успішним і не надто.

А як же виглядає агломерація в українських реаліях? Візьмемо до прикладу Дрогобицьку агломерацію та проаналізуємо її стан, потреби, можливості та співробітництво територіальних громад.

Регіональна агломерація «Дрогобиччина» складається з міст Дрогобич, Борислав, Трускавець, Стибник, селища Східниця та сусідніх населених пунктів Дрогобицького району. Вони утворюєть єдиний елемент поселень, завдяки наявності тісних господарсько-виробничих, трудових і культурно-побутових зв’язків. Зазначені міста формують поліцентричну агломерацію, де Дрогобич є центральним містом, Стебник і Борислав-промислові центри,а Трускавець і Східниця-рекреаційні.

В межах даної Агломерації відслідковується високий рівень щоденної трудової та освітньої міграції. За даними статистики майже кожен третій житель Агломерації є щоденним трудовим мігрантом. Як правило, це жителі сільських населених пунктів. Дорожньо-транспортна мережа Агломерації радіально сходиться до Дрогобича. За інформацією Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв’язку Львівської обласної державної адміністрації між населеними пунктами Агломерації функціонує 83 приміські та міжміські маршрути, що не виходять за межі району. Організатором приміських перевезень в межах району виступає районна державна адміністрація, однак погодження схем руху по містах Дрогобич, Стебник, Борислав,Трускавець, а також відведення місць для кінцевих зупинок та автостанцій здійснюють міські ради, які також виступають організатором міських перевезень. Така ситуація не сприяє формуванню єдиної транспортної мережі та підвищенню якості надання транспортних послуг.

Ключовим оператором водопостачання та водовідведення на території Агломерації є КП «Дрогобичводоканал», яке постачає воду в Дрогобич, Стебник, Трускавець та 13 населених пунктів району. Постачання води у Борислав та Східницю здійснює КП «Бориславводоканал». Однак з водопостачанням Борислава є значні технічні проблеми, а резервний водопровід між Бориславом та Дрогобичем на сьогодні зруйновано. Єдині очисні споруди знаходяться на території Дрогобича, де відбувається очистка стічних вод з Борислава, Стебника, Дрогобича та Трускавця.

Також на території Агломерації розміщено два діючих полігона твердих побутових відходів – Бориславський та Броницький. ТПВ з більшої частини Дрогобиччини звозяться на Броницький полігон, де найближчим часом планується будівництво сміттєпереробого комплексу.

Слід відмітити, що для Дрогобиччини характерними є межові спори між містами та дотичними сільськими радами, зокрема, між Стебником і Болехівською сільською радою, Трускавцем і Станильською, Східницею та Новокропивницькою.

Аналізуючи ситуацію, що на даний час склалася на території даної Агломерації можна виокремити кілька напрямів потенційного співробітництва, що сприятиме вирішенню наявних проблем та забезпечить місцевий розвиток.

Зокрема, для збалансованого розвитку кожного центру Агломерації, враховуючи взаємовиключну природу їх ключових галузей (рекреація, добувна та переробна галузі промисловості) доцільно розробити спільне планування території.

Потреба у спільному використанні існуючих полігонів твердих побутових відходів, їх рекультивація та майбутнє спільне використання сміттєпереробного комплексу також вимагає співробітництва громад.

Актуальний цей інструмент господарювання і для сфери використання водозаборів, водогонів, міських каналізаційних мереж та очисних споруд. Потужностей КП «Дрогобичводоканал» достатньо для обслуговування всієї Агломерації. А спільне управління в перспективі розширить абонентську базу водопостачання та забезпечить розвиток очисних споруд.

З метою кращого задоволення потреб щоденної маятникової міграції необхідно запровадити співробітництво у формуванні спільної транспортної мережі на міських, міжміських та районних маршрутах.

Таким чином, в Агломерації існують всі передумови та потреба у співробітництві. А, що ж насправді там відбувається, чи використовують органи місцевого самоврядування цей потужний механізм синергії і розвитку? Щоб відповісти на це запитання варто звернутися до Реєстру договорів співробітництва територіальних громад Мінрегіону.

Так, за даними Реєстру станом на 06.09.2018 року зареєстровано 223 договори співробітництва. З них, договорів,що стосуються співробітництва міських громад з навколишніми сільськими та селищними територіями зафіксовано лише 50. На превеликий жаль, не було виявлено жодного договору співробітництва в межах Дрогобицької агломерації.

Проте, агломерація – це таке природне утворення, яке не може ефективно існувати без співробітництва. Співробітництво є його органічною потребою. В умовах децентралізації питання збалансованого розвитку великих міст і прилеглих територій можна вирішити саме через цей механізм. При цьому існуюче чинне законодавство дозволяє запровадити режим співпраці територіальних громад у різних формах та сферах, аж до створення спільних органів.

Однак, при всіх наявних потребах і можливостях спостерігається відсутність діалогу між громадами та неналежне використання співробітництва. Така ситуація не відповідає вимогам часу і потребує додаткових чинників для стимуляції діалогу між територіальними громадами та активізації започаткування та впровадження даного механізму господарювання.

Саме з такою метою Інститутом громадянського суспільства був розроблений проект «Партнерство між міською та сільською територіальними громадами як ефективний інструмент економічного розвитку», який реалізується за підтримки Проекту « ULEAD з Європою».

Матеріал підготовлено в межах проекту «Партнерство між міськими та сільськими територіальними громадами як ефективний інструмент місцевого економічного розвитку», який реалізується Інститутом громадянського суспільства за підтримки Програми «U-LEAD з Європою».

Наталія Рохова, комунікаційний менеджер проекту.

Ганс Мартін Хінц: “Музей – це інструмент примирення суспільства”

Доктор Ганс-Мартін Хінц, президент Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) доктор Ганс Мартін ХІНЦ прочитав у Києві лекцію “Виклики та можливості. Музеї в глобалізованому світі”.

Зустріч з українськими колегами відбулася в рамках лекційної програми проекту “Динамічний музей” фонду Ріната Ахметова “Розвиток України” та Національного художнього музею України, за підтримки Інституту Ґьоте-інституту.

Лекція була присвячена ролі історичних музеїв у минулому та у сучасному глобалізованому світі, їхнім стратегіям під час кризи, а також ролі музеїв у примиренні та вирішенні ідеологічних конфліктів минулого.

————-

Багато років тому Міжнародна рада музеїв у Європі організувала низку конференцій уздовж ще тоді нових східних кордонів розширеного Євросозу у Вільнюсі, Бресті та Львові. Тема тієї потрійної конференції уздовж нового кордону Євросоюзу є й досі актуальною, а саме: “Пересуваються кордони – змінюються ідентичності”.

Тоді основним питанням було: як музеям ставитися до проблем ідентичності в таких регіонах, як Східна Європа, які мали драматичну історію, особливо у XX столітті, де було багато воєнних конфліктів, окупація, звільнення, де пересувалися кордони, де країни ставали незалежними державами…

…і от на початку XXI століття вони стикаються з інтернаціоналізацією щоденного життя і з упливом європеїзації та глобалізації.

Глобалізація: кризові часи для музеїв?

Коли ми говоримо про глобалізацію, часто йдеться про негативне сприйняття. Багато хто пов’язує цей термін із кризами та втратою автономії, оскільки рішення, які мають великий вплив на життя окремої людини, приймаються на іншому рівні, часто за кордоном.

Глобалізація як процес триває вже 500 років, і впливає на різні суспільства. Але в регіонах, де негативний вплив є очевидним, люди втрачають віру в політичні системи сьогодення і вже не ідентифікують себе з минулим і теперішнім.

Трохи згодом я говоритиму про роль культурної політики в минулі часи, як вона стимулювала сферу культури, щоб допомогти людям стабілізувати свою ідентичність.

Ганс Мартін Хінц. Це так інші фото: Костянтин СТРІЛЕЦЬ

Нещодавна фінансова криза, особливо в південно-європейських країнах, справила колосальний вплив на державну підтримку культурних інституцій, у тому числі музеїв, порівняно з субсидіями в минулому, коли податки були вищими, а борги не становили серйозної проблеми для означених країн.

Музеї та музейні асоціації були у відчаї через нещодавні скорочення, бо в такі непевні часи вони очікують більшої підтримки від публіки, оскільки збільшується потреба в тому, аби музеї працювали й служили суспільству.

Це особливо стосується таких країн як Греція, Італія, Іспанія та Португалія, де бюджети  різко знизили. Також гірше стало в таких країнах як Боснія, де з тієї ж причини закрилися державні музеї.

Міжнародна рада музеїв та спільнота довкола неї відгукнулася на цю проблему і проведе зустріч на європейській конференції у Лісабоні на початку квітня цього року, з цього приводу. Темою конференції стане “Державна політика стосовно музеїв у кризові часи”.

Ми переконані, що обов’язок держави – підтримувати культурні інституції, але це також має турбувати й інші суспільні організації. Відтак я дуже високо ціную програму “Динамічний музей” Фонду Ахметова, яка є важливим інструментом для оновлення музеїв.

Але глобалізація має далеко не тільки негативний вплив. Вона також забезпечує можливості для нових зрушень. Деякі регіони світу мають дуже велику користь від глобалізованої економіки – наприклад, Аравійський півострів, чи Китай, чи деякі латиноамериканські країни.

У більшості цих країн можна побачити величезні державні й приватні інвестиції в культурне середовище, від якого музеї мають велику користь. У цих країнах можна говорити про музейний бум внаслідок глобалізації.

Наші завдання: музеї в минулому й теперішньому

Що особливо важливо для музеїв у часи суспільних та політичних змін – це рефлексія на теми глибинних цінностей, суспільних цінностей та наших завдань. Я б хотів зосередитися на історичних предметах, але також на предметах мистецтва в історичному контексті та на історичних виставках.

У глобалізованому світі потрібно переосмислювати сприйняття музейних об’єктів та виставок і питати себе, як можна пояснити людям світ з багатьох точок зору, щоб вони могли зрозуміти своє власне минуле й культуру, але також розуміли іншого. І, більше того: переосмислення експозиції завжди потребує роздумів про роль музеїв в служінні суспільству.

В багатьох європейських країнах зараз відбувається нове зрушення, а саме: музеї, університети й партнери щільно співпрацюють довкола історичних об’єктів та виставок. В минулому далеко не завжди так робилося, але вже вже досить давно цей тип співпраці зростає, і в багатьох випадках завдяки програмам фінансування Євросоюзу. Я впевнений, що дослідники, куратори, освітяни, дизайнери виставок – і, зрештою, відвідувачі музеїв – отримають користь від плодів цієї роботи.

Хоча музеї та університети мають різні завдання, – у цьому контексті університети працюватимуть здебільшого з мовою, історичними текстами й документами, а музеї, скоріше, зосереджуються на історичних об’єктах, – але обидві області шукають більшої синергії на користь їм обом.

 Лекція

Якщо звернутися до історії за кілька сторіч, то дізнаємося, що вже в часи Давньої Греції письмові документи й об’єкти зносили в афінські школи (гімназіями) чи в Мосейон в Александрії. Ці школи мали чіткий меседж: неможливо розвивати наші знання чи пізнавати світ лише на основі письмових документів; нам також потрібні об’єкти.

У часи Середньовіччя завдання було досить інакшим: найважливішим було тлумачити священні книги й тексти. Як ми всі знаємо, середньовічне мистецтво – насичене історією, зокрема церковною. Монастирі й церкви стали важливими центрами релігійного мистецтва по всій Європі, і можна вважати їх першими музеями, хоча в ті часи не існувало понять колекціонування чи збереження.

Три інші області стали центрами колекціонування у період Ренесансу й пізніше.

Ще один центр постав у маєтках і палацах заможних купців у зростаючих містах XV та XVI сторіч. І не лише тому новий заможний клас збирав історичні та мистецькі предмети, щоб продемонструвати своє новостворене багатство – вони також намагалися пояснити історію зі своєї точки зору, для сучасних їм та майбутніх поколінь.

А для цього вони наймали знаних митців, які демонстрували заможність родин чи міст своми артефактами, щоб показати соціальний статус власника та його родини в теперішньому та в майбутньому, або щоб показати, якими багатими й розвиненими стали міста. Об’єкти створювалися для того, щоб формувати історію.

Іншим місцем, де колекціонували історичні та мистецькі об’єкти, – у часи європейського дослідження світу та експансії – були замки та палаци феодального класу. Тут можемо виявити ранню систему колекціонування, яка була типовою для періоду гуманізму, оскільки чоловіки прагнули використовувати ці явні, матеріальні документи для нового пояснення світобудови.

Четверті “точки колекціонування” – це воєнні арсенали у багатьох містах по всій Європі, де війська збирали трофеї з багатьох різних полей битви, і вони зрештою стали воєнними музеями.

В той самий період зародилося раннє музеєзнавство; воно обговорювалася в новостворених академіях, особливо в Італії (насправді, музеєзнавство – це термін XIX століття), а також початки теорії про колекціонування, і про колекціонерські стратегії, предмети, зберігання та тлумачення.

В плані тлумачення об’єктів, ранні музеєзнавці визнавали, що об’єкти не тлумачать самі себе, але це людське сприйняття надає предметам цінності, як пізнавальної, так і емоційної. Ось що ми маємо на увазі сьогодні, коли використовуємо термін “мульти-перспективність”, тобто наявність багатьох точок зору.

Впродовж наступних століть та розвиток освіти як галузь, якою опікувалася держава, дедалі більше колекцій ставали доступними публіці, перші музеї відкрили свої двері (найпершим став Британський музей, в 1753 році), і історія як поле музеєзнавчої інтерпретації стала завданням культурної політики, особливо після Французької революції, з відкриттям колишніх палаців, Лувру та Версалю, як ранніх історичних музеїв.

Але бум історичних та культурологічних музеїв стався у XIX столітті, на іншому рівні: на національному рівні Національні музеї були засновані майже в усіх європейських країнах. Коли міста здобули свій незалежний юридичний статус, міські музеї стали створюватися скрізь, і на місцевому рівні музеї зростали по сусідству, щоб представляти життя в нових районах тих містечок, що відбувався цей сплекс.

Саме в часи індустріалізації, в часи формування націй та колосальних соціальних змін людям почало бракувати почуття безпеки та ідентичності. Культурна політика створила музеї, щоб давати людям перепочинок, щоб вони могли поміркувати про історію та культуру.

Якщо поглянути на експозиції Національних музеїв XIX століття, там завжди концептуалізувалася історія, і представлялася як Золотий вік. Малося на увазі, що люди мають пишатися тим, що належать до певної нації. Не було й питання про різні бачення історії в музеях, і історія представлялася як історія успіхів, бачена через мистецтво.

Hавіть будівлі музеїв, які часто розташовувалися в престижному центрі столиць, зводилися так, щоб викликати те саме почуття: гордість за свою країну. Оскільки історія виражалася через мистецтво, то керівники музеїв у ті часи були переважно історики мистецтва, а не історики. Це тривало довгий час, аж до XX-го століття.

У той час з’явився особливий тип музею історії: колоніальні музеї в європейських столицях, які згодом стали національними музеями незалежних держав.  Тут так само, домінуючою концепцією була слава країни, змішана з дарвінізмом чи ідеологією расизму.

Тим часом, тоді вже незалежні африканські держави, наприклад, мали кілька проблем, пов’язаних з музеями як європейською інституцією. Їхня культура на мала традиції вилучати предмети з їхнього первинного контексту, щоб представляти в новому оточенні, разом з іншими предметами, котрі не мали раніше зв’язку один з одним.

Глобалізований світ, у якому ми сьогодні живемо, швидко змінюється з інтернаціоналізацією щоденного життя, міграцією з економічних та інших причин, наряду з колосальними та масштабними політичними змінами, в тому числі кінець холодної війни та апартеїду, постання нових демократичних конфліктів, а також воєнні конфлікти у багатьох частинах світу.

Культурна політика реагує у подібному ритмі. Від початку 1980-х – спершу y пост-індустріальних суспільствах – були засновані нові історичні та культурологічні музеї на державному рівні, після схожих між собою дискусій та зі структурно подібними концепціями.

Цей період позначився заснуванням Національного музею японської історії, Музею цивілізації у Канаді, бі-культурний музей Те-Папа в Новій Зеландії, Національний музей Австралії та Німецький історичний музей у Берліні.

На відміну від експозиції XIX століття, ці нові музеї подавали множинне бачення культури й історії, з багатьох точок зору, часто у супроводі порівнянь з міжнародного контексту, і з підсиленою увагою на політичній історії, причому – у більшості випадків, використовуючи засоби, які є типовими для музеїв: а саме оригінальні історичні артефакти.

Одначе, спосіб подачі не вдається до традиційних критеріїв для колекцій. Об’єкти, скоріше, протиставляються таким чином. щоб робити історичні зв’язки та ситуації видимими для глядача.

Повага нематеріальних форм культурного вираження, наряду з матеріальними історичними артефактами, теж набуває дедалі більшого значення, і в багатьох регіонах світу, нематеріальна культура набуває більшого значення, ніж матеріалізована минувшина.

Понад 10 років Міжнародна рада музеїв зосереджувалася на нематеріальній спадщині, згідно з конвенцією ЮНЕСКО про збереження нематеріальної спадщини 2003 року. Під час загальної конференції Міжнародної ради музеїв у 2004 році, яка відбулася в Сеулі, ми зосереджувалися на темі нематеріальної спадщини.

Багато національних та міжнародних комітетів Міжнародної ради музеїв обговорювали нематеріальну спадщину в рамках своїх щорічних конференцій у подальші роки. У результаті цих дискусій постав Міжнародний журнал нематеріальної спадщини. І у результаті, нематеріальна спадщина стала важливим аспектом сьогоднішніх експозицій по всьому світові.

Повертаючися до теми відкриття нових музеїв упродовж 30 років: як соціологи, так і музеєзнавці аналізували цю хвилю нових музеїв, класифікуючи іх з середини 1990-х в рамках теорій “другої сучасності” чи “рефлексійної модернізації”.

Згідно з цією теорією, постійно триваюча трансформація суспільств становить розрив зі структурами й цінностями, що сформували сучасність індустріальних суспільств XIX-го та початку XX-го століття – тобто, першої сучасності.

Зараз, і на відміну від сучасності індустріальної доби, згідно з цим аналізом, розвиток сталих стратегій для розвитку суспільства, сучасного та майбутнього; він визначається обмеженнями зростання, екологічними проблемами планетарного масштабу, глобалізацію ринків, зростаючу важливість рекреаційної діяльності та дозвілля, яке існує за межами зайнятості, пов’язаної з заробітками, зменшення значення національних держав, розпад традиційних зв’язків, таких як шлюб чи домогосподарство, і втрата традицій.

Це супроводжується наростанням індивідуалізації в плані стилю життя, економічної незалежності та споживацького потенціалу. Звучить, наче це європейська чи північноамериканська модель, але вона стає дедалі більш глобальною.

Як це позначається на музейній роботі? Якщо музеї бажають плекати взаєморозуміння, сталі форми поведінки та поглиблювати знання минулого своїх країн і суспільств, а також культуру та історію інших, тоді важливо, з одного боку, пояснювати історію та культуру країни, її розмаїте населення в соціальних, політичних, релігійних та інших аспектах.

Але з іншого боку, важливо рефлексувати щодо впливу історії сусідніх держав та суспільств на власний розвиток, і навпаки, щоб мати міжнародне бачення історії.

Музеї наслідують цю стратегію. Експозиції та інша музейна діяльність може ставати інструментом для покращення розуміння сьогоднішнього світу і задовольняє запити людей сьогодення. Зростаюча кількість відвідувань таких музеїв підтверджує нове сприйняття музеїв, а також потреби більш освіченого населення.

Я б хотів навести кілька прикладів з Німецького історичного музею в Берліні, – музею, де я працював на керівній посаді 27 років.

Кілька років тому була представлена виставка під назвою “Міфи про нації”. В цей проект були задіяні багато європейських музеїв, щоб подати свій погляд на різні країни Європи. Основна ідея була довідатися, звідки походить імідж країн, особливо у XIX-му столітті, і як можна ставитися до цього іміджу в реальному сьогоденному світі. На виставці були представлені численні відомі хрестоматійні твори живопису та скульптури.

Ще одна виставка, пов’язана з міфами, стосувалася 1945 року. Загалом 28 країн було запрошено в цей проект, щоб пояснити, що означає 1945 рік для суспільств і країн зараз. Відвідувачам найцікавіше було відчути, як багато існує уявлень про цей рік, який для когось означав воєнну поразку чи перемогу соціалізму над фашизмом, для інших – звільнення чи початок демократії, чи початок нової диктатури, і так далі.

Після возз’єднання Німеччини у 1990-му році багато виставок робилося на німецько-німецькі теми. Такі виставки як “Розділи життя” – порівняння різних життєвих етапів на Сході та Заході від народження й школи до роботи й будинків престарілих, – такі виставки сприймалися глядачами як автентичні, тому що східно-німецькі куратори та західно-німецькі куратори дуже щільно співпрацювали.

Їхня головна мета була не пояснювати, яка система є кращою, але давати людям уявлення про те, яким було побутове життя, щоб викликати взаємоповагу. Це дуже сильно допомагало в загальному процесі об’єднання.

Музеї як місця для примирення

Ще далі, й особливо впродовж останніх десятиліть, музеї дедалі більше перетворилися на місця примирення. Примирення з минулим, і між колишніми конфліктуючими сторонами, але не намагаючись гармонізувати історію. Де-не-де музеї вже функціонують як авангард і такі, що задають тон в цій дуже важливій для суспільства роботі.

Наприклад, за цей період, музеї в Німеччині працювали з такими темами як нацистська Німечинна, Голокост, фашизм і Друга світова війна. Вони проводили чудову освітянську роботу, щоб допомогти суспільству, особливо молодим поколінням – щоб подібне ніколи не повторювалося.

В найперший раз у Японії, Національний японський історичний музей, відкрив галерею, присвячену XX століттю, два року тому, і працював з такими темами як колоніалізм, окупація іноземних територій та Друга світова війна, – у країні, де раніше не було місця для відкритої дискусії щодо цього аспекту історії.

У багатьох австралійських музеях сьогодні існують галереї, пов’язані з аборигенною культурою, де можна побачити, як мейнстрімне суспільство обійшлося з корінним населенням – з точки зору аборигенів, які жили на континенті тисячі років, до того як прийшли європейці.

Лекція відбувалася в залі Національного Художнього музею, чиї артефакти додавали деякого шарму заходу 🙂

У Південній Африці, музеї відіграють важливу роль у процесах примирення, – надають та поширюють інформацію про часи, структуру та несправедливості апартеїду, щоб вилікувати суспільство від цієї трагічної минувшини.

В латиноамериканських країнах, впродовж останнього десятиліття засновувалися музеї, щоб відзначити жертв воєнних диктатур другої половини XX століття. Тут так само, музеї грають важливу роль у служінні суспільству. Вони є невід’ємною частиною процесів примирення в своїх країнах.

Але також правда, що в деяких частинах світу такі теми залишаються табу. В таких випадках ще, мабуть, рано сходитися на національних чи міжнародних музейних, форумах та співпрацювати заради подолання минулого. Це було і це є актуальним на Балканах, де рани ще не загоїлися, і потрібен час.

Деякі Національні музеї та музеї національної історії у колишніх югославських державах, досі стоять зачинені, бо неясно, які суспільні цінності потрібно подавати: нові національні ідентичності молодих держав, чи спільну балканську приналежність, чи міжнародну ідентичність притаманну часам європеїзації.

Але навіть у цьому регіоні музеї роблять перші кроки в нове майбуття. Після міжнародної музейної конференції у Белграді 2008 року на тему “Музеї як місце для примирення”, яку організовувала Міжнародна асоціація історичних музеїв (що є філіалом Міжнародної ради музеїв), працівники музеїв, колеги з різних балканських держав розпочали виставковий проект під назвою “Уявляємо Балкани”, підтриманий ЮНЕСКО і Міжнародною радою музеїв, яку відкриватиме Генеральний директор ЮНЕСКО у Любляні в квітні 2013 року.

Проект задумувався як мандрівна виставка – через 20 років після незалежності та воєнного конфлікту у регіоні.

Один з найновіших трендів у музейній дискусії – те, як музеї можуть ставати прийнятними партнерами в публічних дебатах, коли йдеться про контраверсійні та складні теми не лише минулого, а й сучасності.

Культурна політика завжди реагувала на суспільні потреби і була рушійною силою нових музейних зрушень.

Але політичні партії бачать сучасну історію як політичний інструмент, чию силу не можна переоцінити. Кон’юнктурна роль, яку грають міркування теперішніх політичних партій у таких музейних проектах, очевидно ще є надто великою. І інколи веде до конфліктів.

Далі – кілька прикладів:

У Нідерландах заснування нового Національного історичного музею вже розглядалося в парламенті, коли раптом проект закрили після зміни уряду кілька років тому.

У Франції, хоча підготовка до втілення давно задуманого музею національної історії, пройшла великий прогрес, і обговорювалася жваво, інколи з суперечностями, – але нещодавно обраний уряд закрив проект.

Польський національний історичний музей у Варшаві був заснований у 2006 році, але після зміни уряду проект загальмувався, і ще не був доведений до кінця. Відкриття нового Корейського музею сучасної історії відклали у листопаді 2012 року принаймні до президентських виборів наприкінці 2012 року в результаті потужних політичних розбіжностей у країні, які позначилися на музейній концепції.

Отже, коли чверть століття тому засновувався Німецький історичний музей, то нам було легше в тому плані, що не відбувалося змін в уряді. І що дуже важливо, – уряд згодився стояти осторонь від жвавої публічної дискусії щодо потреб музею і не втручався у розробку проекту національного історичного музею. У середині 1980-х Німеччина ще була розділена, і заснування музею в 1987 році позначило виборювання країни власної національної ідентичності.

Однак з точки зору музеїв, правомірним є лише підхід з точки зору академічної та наукової свободи, хоча політики часто вважають культурні інституції як такі, що представляють державу.

А втім, багато історичних музеїв були, і деякі ще перебувають у повному державному контролі в плані контенту та концепцій, як це було у так званих Музеях революції в колишніх комуністичних країнах Європи.

Багато з тих музеїв, – а вони існують донині, – розвилися і стали музеями сучасної історії, і роблять прекрасну роботу. Але коли потрапляєш у щойно оновлений і розширений Національний музей Китаю, який відзначив своє століття у 2012 році, то у відділі сучасної історії бачиш новесеньку, добре обладнану експозицію, але яка представляє одностороннє бачення історії, а саме – марксистську точку зору.

І не лише однопартійна система не дозволяє подавати різні погляди на минуле. Навіть у країнах з демократичною політичною системою, музеї та інші культурні інституції страждають, коли втручаються політики, і дозволяють працювати лише в одному певному напрямку.

У деяких країнах точаться дискусії про роль держави як спонсора чи інвестора культури, і наскільки рівень державних інвестицій у культуру є достатнім чи ні. Шкода, що в конституціях не записано, що культура потребує публічної турботи; це б значно полегшило можливість дискусій щодо відступу держави від фінансування культурних інституцій у кожній країні відповідно.

Глобальна історія – глобальна культура

Новий тренд в епоху глобалізації: дедалі більше музеїв працюють над тим, аби подавати глобальну історію та глобальну культуру – поле досліджень, яке вже давно відкрили для себе університети.

Це спричинило дискусію: з одного боку, постає нове сприйняття історії чи культури, згідно цієї глобальної перспективи, що дає глядачам змогу зрозуміти довго траєкторію минулого, наприклад, глобальний взаємовплив історичних явищ, таких як колоніалізм, работоргівля та імперіалізм, – так само як соціальні, культурні та художні явища.

З іншого боку, залишається домінантною подача історичних, культурних та суспільних явищ з точки зору так званих переможців чи переможених в історії, чи з регіональної, чи національної точки зору. Такі дебати простежуються на багатьох музейних конференціях.

Ще один цікавий проект зараз розробляється у Берліні, і базується на глобальному підході, – це Гумбольдт-форум. Проект стане основним мешканцем перебудованого історичного Берлін-Палацу в центрі міста, де при глобальному підході буде приділено особливу увагу не-європейським культурам, а не місцевим. Але це не єдиний приклад; по всьому світові є багато прикладів.

В часи нових викликів, що постають перед музеями у світі, який змінюється, – а викликів і завдань ще є багато інших, – зараз їх неможливо всі описати, – ви можете подумати: де взяти натхнення розбиратися з такими завданнями?

Роль Міжнародної ради музеїв

Як президент Міжнародної ради музеїв, я маю чітку відповідь: Міжнародна рада музеїв є адекватним форумом на виконання цієї місії. Ми маємо мережу з понад 30 тисяч членів у майже 140 країнах, що спрощує обмін досвідом з колегами з різних регіонів з різними історіями та культурами. Ми забезпечуємо необхідний фундамент, який допомагає нам у нашій щоденній роботі у музеях та інших інституціях.

Дозвольте мені подати деякі факти про Міжнародну раду музеїв.

Міжнародна рада музеїв має 31 міжнародний комітет, які задіюють широкий спектр тем від теорії музеїв до дуже практичних аспектів музейної роботи, від освітянської роботи до менеджменту, від колекціонування до документації, для всіх типів і рівнів музеїв.

Це – скарб Міжнародної ради музеїв – надавати колегам змогу зустрічатися принаймні один раз на рік на конференції у комітеті, і спілкуватися і вчитися, представляти один одному різні виклики, досвіди та проекти.

Стратегічний план Міжнародної ради музеїв і традиція відповідних комітетів забезпечує для цього необхідні рамки. А участь у загальних конференціях Міжнародної ради музеїв, що відбуваються кожні  три роки, дає змогу для спілкування й діалогу з багатьма колегами, які представляють інші Міжнародні комітети, Національні комітети та Регіональні альянси.

Дозвольте додати, що Міжнародна рада музеїв відіграє дуже важливу роль у країнах, де вона є присутньою. Оскільки у багатьох країнах існують конфліктні ситуації пов’язані з музейними колекціями та культурною спадщиною загалом, всередині та за межами музеїв.

Код музейної етики Міжнародної ради музеїв – це дуже важливий, не так юридичний, скільки етичний інструмент, у відповідь на такі конфліктні ситуації у повсякденній роботі в музеях, або коли колекції та предмети культурної спадщини є в небезпеці.

У більшості випадків першим, до кого звертаються, буде відповідний національний комітет ради, він звернеться до Етичного коду і зможе надати інформацію з першоджерела, і дати пораду адміністраціям з культурної роботи, конфліктуючим сторонам і медіа, чи може представити випадок у виконавчій раді Міжнародної ради музеїв.

Комітет з питань етики Міжнародної ради музеїв є найкращою структурою, куди можна звертатися по рекомендації. Часто конфліктуючі сторони приймали точку зору Міжнародної ради музеїв.

Щодо юридичних аспектів, особливо авторського права, Міжнародна рада музеїв та Організація інтелектуальної власності WIPO проводять міжнародні семінари для музейної спільноти.

Міжнародна рада музеїв активно документує та береться до дії, якщо культурній спадщині загрожує небезпека, – наприклад, під час воєнного конфлікту, в умовах політичного неспокою та природних катастроф. Ми маємо підрозділ для боротьби з наслідками природних катастроф, який намагається збирати всю необхідну інформацію негайно, щоб рекомендувати певні дії на захист культурної спадщини.

Для багатьох країн Червоний список культурної власності, що перебуває в небезпеці, є корисним інструментом, щоб інформувати аукціони, музеї, поліцію, міністерства та інших. Вони друкуються мовами країн, звідки походять, і мовами тих країни, де існує значний арт-ринок.

У тих країнах, де нема законів про музеї, Етичний код ради музеїв може бути важливим інструментом на політичному рівні. Наприклад, у 2007 році німецький парламент прийняв Етичний код Міжнародної ради музеїв як основний документ для регулювання музейної роботи в країні. Це дуже допомагає у щоденній музейній роботі, а також якщо відбуваються конфлікти довкола колекцій.

Повертаючися до нашої дискусії про переосмислення об’єктів та експозицій. Багато експозицій, особливо в Європі, вже подають багатовимірний погляд на минуле, – принаймні у сучасних музеях. Відвідувачі  вже пізнають, що є не лише одне тлумачення історії та культури, і що існує спільне міжнародне минуле.

Бачити, як країни-сусіди впливали на нашу історію та культуру, і навпаки, – на краще чи на гірше, – важливо для нової міжнародної ідентичності. Відвідувачі з різних країн мають полишати такі експозиції з таким відчуттям: так, це моя історія, це наша спільна історія.

Але щоб створити таке враження, вкрай важливе значення у подачі та інтерпретації об’єктів мають деталі.

Спілкування після лекції

У багатьох країнах розвинена галузь музеєзнавства, яка надає дослідницькі програми на цю тему на академічному рівні в університетах, академіях та інститутах музеєзнавства. Міжнародний комітет з музеєзнавства Міжнародної ради музеїв, працює над цим аспектом музейної експертизи.

Міжнародний комітет історичних музеїв є місцем зустрічі історичних музеїв з усього світу, і теми інтерпретації історичних об’єктів та експозиції становлять частину постійних дискусій.

Міжнародна асоціація історичних музеїв, IAMH, є професійною структурою, де колеги обмінюються досвідом про найновіші тенденції – наприклад, примирення, яке стає важливою музейною темою. Інші теми – це міграція, втечі, вигнання та інтеграції,  – дуже важливі теми не лише з історичної точки зору, але також як величезна суспільна проблема в теперішньому.

Музейний освітянин – важлива фігура, яка має забезпечувати належне пояснення та інтерпретацію. на цю тему існує великий масив знань, завдяки міжнародному комітету музейно-просвітницької та культурної дії Міжнародної ради музеїв. Що сприяє міжнародному обміну та діалогу на цю тему.

Результати міжнародного обміну серед комітетів Міжнародної ради музеїв та спільні дослідницькі проекти, що проводять музеї та університети, мають використовуватися щоб піднятися на вищий рівень абстракції щодо предметів та експозицій, і про численні підходи, які вони можуть подати.

Музеї та інституції-партнери, – такі як університети, академії та прихильники у світі, який стрімко змінюються, мають і надалі відігравати значущу роль у тематичній дискусії щодо майбутнього наших суспільств. Ми з нетерпінням чекаємо результатів роботи і той вплив, який вона може справити на майбуття.

Бажаю музеям в Україні усього найкращого і сподіваюся, що колеги – музейні працівники вашої країни дедалі активніше будуть долучатися до міжнародного діалогу щодо майбутнього наших музеїв у глобалізованому світі.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Про роль новітніх технологій: Якщо йдеться про нові технології – звісно, музеї і культурні інституції повинні і поважати, і використовувати їх. Особливо – для нових поколінь, інакше вони не сприймуть інформацію. Вони мають уявлення, що музей – це нудно, і не ходять на виставки, на яких не використовуються сучасні засоби.

Років 10 тому у нас була дискусія про те, чи не заважають нові медіа людям відвідувати музеї. Адже люди можуть дивитися експозиції дистанційно, через інтернет – і, здавалось би, потреба ходити в музеї відпадає.

Однак виявилося, що все навпаки: якщо порівняти нову тенденцію, скільки людей відвідує музеї у багатших країнах світу, то ці цифри зростають. І одна з причин – що люди дізнаються про те, що побачать у музеї, до того, як піти туди. Вони отримують інформацію в інтернеті і йдуть у музей, щоб побачити оригінал, відчути його, а не лише читати про нього.

Загалом, у сучасному світі люди більш освічені – гарну освіту отримує не лише буржуазний клас, як раніше. Для музеїв тут є великий потенціал, оскільки освічені люди активно інтегруються в культурне життя, активно відвідують культурні інституції, у тому числі й музеї.

Про роль музеїв у вихованні та освіті у наступні 10-20 років: Освіта стає для музеїв усе більш важливою. Спочатку найважливішим компонентом музею була колекція. Але з ХІХ століття, коли держава взяла освіту під свою опіку, відбулося зрушення – і відтоді освіта є найважливішим складником у багатьох музеях світу.

У музеїв є й інша роль: захищати культурну спадщину та проводити дослідницьку роботу, і це теж важливо. Але в часи змін, у які ми живемо, освітній аспект ставатиме дедалі важливішим.

Щоб музеї могли виконувати цю роботу, необхідна державна підтримка, урядова підтримка. Шкода бачити, що багатьом музеям цього не вистачає, тоді як в інших країнах у цьому є успіх. Втім, музеї не повинні лише чекати на підтримку – вони повинні лобіювати свої інтереси перед політиками, перед публікою. Й інформувати про важливість своєї роботи, особливо в часи кризи.

В минулому політикам завжди було цікаво стабілізувати суспільство через освітню роботу: музеї, інститути, школи. Треба гучніше заявляти про себе, говорити про те, що музеї допомагають людям зрозуміти, якою є сучасність. Адже, якщо люди втрачають віру в сучасність, віру у структуру і філософію суспільства – ми втрачаємо цих людей. 

Про увагу до нематеріальної спадщини: Якщо проаналізувати виставки останніх десятиліть, можна побачити, що існує певний рівень нематеріальної спадщини, задіяної в експозиціях. Втім, матеріалізовані об’єкти завжди були в центрі уваги.

Впродовж останніх 10 чи більше років  музеї і різні культурні центри з’ясували, що нематеріальна спадщина викликає все більший інтерес у світі (крім Африки та Океанії, бо в них апріорі небагато матеріальної спадщини).

З огляду на цей інтерес, від самого початку створення концепції виставки важливо зробити так, щоб глядач більше дізнавався про нематеріальну спадщину. І такі виставки вже є.

Пару років тому я був у Зальцбурзі, на виставці, присвяченій Моцарту. Там була дуже цікава експозиція з портретами Моцарта та його родини. А з іншого боку, було пояснення про музику, танці того часу.

В одній із зал була вчитель танців, вона пропонувала глядачам танцювати танці тієї епохи та пояснювала, як це робити, а на стінах експонувались портрети та демонструвалось відео. Відвідувачі охоче приєднувались і вчились танцювати, а потім відбувалось обговорення.

Давати людям можливість вивчати нематеріальну спадщину таким або подібним чином – дуже важливо.

Про концепції примирення на прикладі ідеологічного протистояння між прибічниками та противниками УПА: Якщо йдеться про трагічні періоди минулого – я гадаю, найважливіше, щоб люди дізнавалися про погляди та позиції різних сторін конфліктів. Виставка не повинна бути пропагандистською, показувати лише один погляд на історію.

Візьмемо тему Другої світової війни – всюди по світу відбувалися ідеологічні конфлікти. Примирення щодо цих конфліктів означає взаєморозуміння, а не осуд. Ми маємо пізнавати і розуміти, яким було політичне та історичне тло тих подій, яким був контекст – і давати можливість відвідувачам музеїв зрозуміти, що відбувалося.

Наведу приклад не з української історії. Багатьох німців вигнали з їхньої колишньої батьківщини – зараз це землі Чехії та Польщі. Довгий час це була табуйована тема. Багато років обидві сторони працюють над цим, обговорюють те, що сталося – хоча спершу всі намагалися лише довести свою правоту.

Для наших поколінь важливо дивитися у вічі проблемі і говорити про різні погляди на минуле. У Мюнхені ми готуємо новий музей на тему Богемії – від Середньовіччя до нашого часу. Там також буде висвітлюватися тема про 2 мільйони німців, які були вигнані урядом соціалістичної Чехословаччини з причини того, що вони буцім-то співпрацювали з нацистським урядом.

Під час Холодної війни не було розуміння між двома сторонами, але в останні два роки ми працюємо над цим. У подібних питаннях музеї можуть відігравати важливу роль, можуть показувати різні позиції та погляди на одну й ту саму історичну ситуацію.

Ганс Мартін ХІНЦ – президент Міжнародної ради музеїв (ICOM), заступник голови Міжнародної асоціації історичних музеїв, голова Консультативної ради міських музеїв Берліна, голова Асоціації німецьких історичних дослідницьких інститутів, член журі конкурсу “Динамічний музей”.

Дивіться інші лекції в рамках проекту “Динамічний музей”:

“Потреби та очікування публіки”. Лекція Ксеркса Мазди

“Сучасні тенденції музейної справи”. Лекція Давіда Лордкіпанідзе

“Куди прямують європейські музеї?”. Лекція Міхаіла Ґнєдовского

технологических трендов 2022 | ТехВидение

Большая картина


Мы строим следующую версию физического мира — программируемый мир.

Контроль, настройка и автоматизация — типичные элементы программного обеспечения — теперь будут интегрированы в окружающий нас мир. Люди получат беспрецедентную способность управлять миром для удовлетворения своих индивидуальных потребностей. Они будут решать, что они видят и как они взаимодействуют с большей легкостью, чем когда-либо прежде.И предприятия будут создавать и предоставлять этот опыт, заново изобретая свои собственные операции по мере того, как физический мир становится все больше похожим на Интернет.

Цифровые технологии распространяются по физическому миру уже более десяти лет. Мы везде поставили камеры и наполнили наши дома умными устройствами и микрофонами. Теперь достижения в области обработки естественного языка, компьютерного зрения и периферийных вычислений улучшают возможности этих устройств, превращая их в окружающий и постоянный слой в нашей среде.Глобальное развертывание 5G только готовит почву для большего количества подключенных устройств с низким энергопотреблением и малой задержкой. А исследователи из бизнеса и научных кругов работают над еще более революционными технологиями, такими как очки дополненной реальности, новые виды интеллектуальных материалов и даже программируемая материя.

Предприятия воплотят в жизнь программируемый мир, от запуска следующего поколения настраиваемых продуктов и услуг до разработки персонализированных и автоматизированных процессов, которые будут управлять нашим миром.

Анализ: три слоя программируемого мира


Мы начинаем переходить от переноса цифрового опыта в физический мир к созданию физической среды и цифрового опыта.

Чтобы приступить к созданию нового поколения продуктов, услуг и опыта в физическом мире, предприятиям потребуется глубокое понимание трех уровней, составляющих программируемый мир: подключенного, экспериментального и материального.


Достижения в области технологий цифрового производства меняют способы и места производства физических товаров.

И хотя в прошлом устройства IoT были ограничены в вычислительной мощности и держались отдельно — управлялись через отдельные приложения — новые технологии воплощают в жизнь свои истинные перспективы. По мере взросления они переводят мир в онлайн так, как это было невозможно раньше.

Следующий уровень программируемого мира — эмпирический. Основываясь на данных, собранных IoT и периферийными устройствами и обработанных на скоростях 5G, цифровые двойники являются основным компонентом этого уровня. Эти цифровые модели физического мира позволяют компаниям в режиме реального времени получать представление об их среде и операциях. Ожидается, что мировой рынок цифровых двойников, который в 2020 году оценивался в 3,21 миллиарда долларов, к 2030 году достигнет 184,5 миллиарда долларов.

Другим заслуживающим внимания компонентом эмпирического слоя является дополненная реальность.Даже на этом раннем этапе ценность сочетания очков дополненной реальности и цифровых двойников очевидна: с их помощью любую среду можно сделать цифровой или наложить на нее цифровой опыт.

Последний слой программируемого мира – материальный. Продукты по требованию и гипериндивидуальные продукты стали реальностью. Например, 3D-принтеры теперь могут печатать гораздо более широкий спектр объектов.

Но возможность производить продукцию на заказ — это только половина дела. Новые виды интеллектуальных материалов и программируемая материя, которые могут изменять физические свойства по запросу, позволят настраивать продукты после производства.


Программируемый мир позволит по-новому расширять, настраивать, автоматизировать, изменять и иным образом «программировать» нашу физическую среду

Необходимые действия:
программируемость полного стека


Чтобы стать лидером в мире программирования, потребуются широкомасштабные исследования, эксперименты и разработки на уровнях Connected, Experiential и Material.Компании должны начать работать над программируемостью «полного стека» уже сегодня.

Для начала компаниям следует найти способы повысить уровень своего базового связанного уровня. Поскольку развертывание 5G все еще находится в разработке, предприятия могут экспериментировать и тестировать новые варианты использования, чтобы они могли сразу приступить к работе, когда он станет более широко доступным. Кроме того, 5G предлагает улучшения безопасности и конфиденциальности, к которым предприятия могут подготовиться.

Отраслевые альянсы могут помочь в разработке новых технологических стандартов.Например, компании могут участвовать в усилиях всей экосистемы по установлению стандартов того, как устройства подключаются и обмениваются данными.

Для эмпирического уровня предприятия могут начать создавать цифровых двойников. Даже не достигнув полной зрелости мира программирования, эти платформы уже предоставляют компаниям значительные операционные и конкурентные преимущества. Со временем компании будут использовать цифровых двойников, чтобы изобретать продукты, разрабатывать опыт и управлять своим бизнесом совершенно по-разному.

Затем, чтобы найти свою конкурентоспособную позицию на уровне опыта, предприятия должны застолбить неизведанные земли. Займитесь покупками одежды. Ведущие ритейлеры разрабатывают виртуальные примерочные с использованием фильтров дополненной реальности и 3D-аватаров, а также улучшают свои физические примерочные с помощью улучшенного освещения и интерактивных экранов.

Наконец, очень важно исследовать будущие технологии на материальном уровне. Партнерские отношения со стартапами и университетами помогут вашему бизнесу быть в авангарде инноваций.

Предприятия могут отдавать предпочтение тому или иному уровню, но для полного раскрытия потенциала потребуется полный стек технологий.

Нижняя строка


Появление программируемого мира станет самым резким поворотным моментом для людей и бизнеса за последние десятилетия. Мы собираемся жить в среде, которая может физически трансформироваться по команде, которую можно настраивать и контролировать, которая может меняться быстрее и чаще, чем мы когда-либо видели раньше.

Рабочие места, которые нужны людям, в соответствии с тенденциями поиска

В 2021 году многие люди увольняются. Например, много . Месяц за месяцем рекордное количество людей убирали свои инструменты, закрывали ноутбуки, снимали бейджи, сдавали двухнедельное уведомление или просто выходили за дверь и не возвращались.

Нам было любопытно — что люди бросили работу, чтобы делать следующее ? Какие профессии вызвали у них интерес, какие программы обучения они выбрали? Мы рассмотрели тенденции поиска Google, чтобы получить представление.

Первое, что мы заметили, это насколько глобальным был этот опыт. О «Великой отставке» 2021 года обычно говорят как об американском феномене, но тенденции поиска показывают, что люди повсюду стремились уйти с работы. Самые популярные страны, которые ищут «как уйти с работы», приходятся на пять разных континентов: Филиппины находятся вверху, за ними Южная Африка , затем США, Австралия и Великобритания .

Тенденции поиска также показывают, какие карьерные пути интересуют людей. Чтобы выяснить это, мы рассмотрели вакансии, которые люди искали вместе с фразой «как стать», например «как стать астронавтом ». Тенденции показали нам, что за последний год людей больше всего интересовали рабочие места, которые включают помощь другим , путешествия и работу в сфере недвижимости — в идеале, в роли, которая не требует традиционного начальника. .

Самые популярные «Как стать» рабочие места – январь 2021-я январь 2022

  1. агент по недвижимости
  2. нотариус
  3. терапевт
  4. Pilot
  5. Пожарный пожарный
  6. Личный тренер
  7. Psychiactrist
  8. физиотерапевт
  9. Электрик

При просмотре наиболее популярных вакансий «как стать…» в каждом U.С. государства, были некоторые отчетливые региональные тенденции. Люди на Юге и Среднем Западе были заинтересованы в том, чтобы стать нотариусом (за исключением нескольких штатов Аппалачей). Большая часть жителей Северо-Востока, Северного Среднего Запада и Запада США была заинтересована в карьере в сфере недвижимости.

Примечательно, что только в двух штатах чаще всего искали вакансии , а не , включая нотариуса, агента по недвижимости, электрика или пилота: Нью-Мексико , где люди были больше всего заинтересованы в том, чтобы стать бортпроводником , и Монтана , где люди искали информацию о личных тренировках над любой другой профессией.

5 ключевых тенденций, которые лидеры должны понимать, чтобы правильно использовать гибрид

После множества неудачных попыток организации наконец-то переходят на настоящую гибридную модель работы. Как и в случае любого другого поворотного момента за последние два года, нет недостатка в представлениях о том, как будет выглядеть этот следующий этап. В то время как одни компании делают все возможное, чтобы работать по гибкому графику, другие настаивают на возвращении к офису 2019 года.

Несмотря на такой диапазон подходов, почти каждый лидер сегодня задается одним и тем же вопросом: является ли новый акцент на гибкости и благополучии временным колебанием маятника или началом нашей новой нормальности?

Последний индекс рабочих тенденций Майкрософт собирает информацию от 31 000 человек в 31 стране, данные о тенденциях в сфере труда из LinkedIn и триллионы сигналов о производительности из Microsoft 365, чтобы предложить более подробный взгляд на предстоящий год, выделить то, чего действительно хотят сотрудники, и помочь руководителям наметить путь. вперед.

Мы обнаружили, что последние два года оставили неизгладимый след в психике рабочих, изменив их ожидания и коренным образом изменив способ выполнения работы. Три или шесть месяцев удаленной работы можно было бы счесть мимолетным событием, но продолжительность нашего коллективного живого опыта означает, что пути назад нет.

Это ключевой момент, когда лидерство важнее, чем когда-либо. Те, кто придерживается нового мышления и меняет культурные нормы, лучше всего подготовят своих сотрудников и свой бизнес к долгосрочному успеху.Приспособиться к потоку изменений в этой бизнес-среде непросто. В нашем отчете изложены пять ключевых тенденций, которые помогут лидерам помочь своим командам добиться процветания в предстоящем году.

У сотрудников разные приоритеты в работе и в жизни.

Когда дело доходит до работы, сотрудники пересматривают свое уравнение «стоит того»: чего они хотят от работы и что они готовы дать взамен. По сравнению с периодом до пандемии 47% сотрудников с большей вероятностью поставят семью и личную жизнь выше работы.А 53% чаще отдают приоритет своему здоровью и благополучию — эта цифра возрастает до 55% для родителей и 56% для женщин.

Это не пустые слова — Великая Перетасовка далека от завершения. Пятьдесят два процента представителей поколения Z и миллениалов рассматривают возможность смены работодателя в этом году (рост на 3% по сравнению с прошлым годом), а 18% всех респондентов уволились с работы за последние 12 месяцев по состоянию здоровья, психическому здоровью, работе. – жизненный баланс и отсутствие гибкого графика работы названы основными причинами.

Когда их спросили, чего они хотят от нового работодателя, первое место в списке заняла позитивная культура (46%), благополучие (42%), целеустремленность и смысл (40%), гибкий график (38%), и более чем двухнедельный отпуск (35%) не сильно отстает.

Адаптация к этим новым ожиданиям полезна не только для людей, но и может быть конкурентным преимуществом, которое в конечном итоге увеличивает прибыль, позволяя организациям расширять возможности нынешних сотрудников и привлекать новые таланты в свои ряды.

Менеджеры чувствуют себя зажатыми между руководством и ожиданиями сотрудников.

Как люди, наиболее близкие к уникальным потребностям сотрудников, менеджеры играют ключевую роль. Тем не менее, они чувствуют себя застрявшими между ожиданиями новых сотрудников и решениями руководителей.Более половины опрошенных нами менеджеров (54%) считают, что их лидерство оторвано от сотрудников.

Показательный пример: наше исследование 2021 года показало, что 73% сотрудников хотят, чтобы гибкие варианты работы сохранялись в течение длительного времени. Но в этом году 50% руководителей заявили, что они либо требуют, либо планируют требовать, чтобы сотрудники постоянно находились в офисе.

Имея за плечами более двух лет удаленной или гибридной работы, сотрудники чувствуют, что они не просто пережили гибкую работу — они довольно хорошо справились с ней.80% считают, что их производительность осталась прежней или улучшилась, в отличие от 54% бизнес-лидеров, которые опасаются, что их команда стала менее продуктивной после перехода на удаленную или гибридную работу.

Менеджеры находятся в лучшем положении, чтобы видеть и понимать обе стороны уравнения, но все это понимание не имеет большого значения, если они не уполномочены действовать. Поскольку 74% менеджеров говорят, что у них нет влияния или ресурсов, необходимых для внесения изменений от имени своей команды, существует явный пробел, который необходимо устранить.

Лидеры должны сделать так, чтобы офис стоил поездок на работу.

Раньше мы приравнивали офис к работе, но теперь, когда мы доказали, что работа может происходить практически из любого места, какую роль играет офис? Многие организации четко поощряли сотрудников возвращаться на работу, но менее очевидным был вопрос , почему . Если руководители не поймут это правильно, они рискуют тем, что сотрудники полностью откажутся от идеи гибрида.

На самом деле, 51% сотрудников, которые в настоящее время работают в гибридной модели, говорят, что рассматривают возможность полного перехода на удаленную работу в следующем году.Кажется, после года почти гибридной модели они просто не уверены, что гибрид может работать на них. 38% из них говорят, что их самая большая проблема — это знать, когда и зачем приходить в офис, и только у 28% из них есть командное соглашение, отвечающее на эти фундаментальные вопросы.

Это не просто перевод сотрудников в офис — это максимально эффективное использование их времени, особенно на гибридных собраниях. Несмотря на то, что 44% гибридных сотрудников и 43% удаленных участников не чувствуют себя вовлеченными в собрания, только 27% организаций установили новый этикет гибридных собраний, чтобы каждый чувствовал себя включенным и вовлеченным.

Чтобы офис стоил того, чтобы добираться до работы, и создать привлекательный опыт для всех, лидеры должны тщательно продумать, кто, где и почему собирается лично, и установить новый этикет на собраниях, который дает каждому место за столом.

Гибкая работа не обязательно означает «всегда включен».

Многие из нас чувствовали , что с начала 2020 года мы работали больше, чем когда-либо, и наши данные доказывают это. Глядя на анонимные модели производительности в Microsoft 365, мы наблюдаем устойчивый рост средней продолжительности рабочего дня (+13%), работы в нерабочее время и в выходные дни (+28%, +14% соответственно), времени на собраниях (+ 252%) и отправленных чатов (+32%).Это прилив, который не является устойчивым.

Однако есть многообещающие признаки того, что сотрудники более целенаправленно распоряжаются своим временем и меняют свой рабочий день. По сравнению с прошлым годом встречи начинаются позже по понедельникам и заканчиваются раньше по пятницам, а в обеденный перерыв проводится меньше встреч. Люди берут столь необходимый им отпуск, при этом количество нерабочих дней в календаре увеличилось на 10 % по сравнению с прошлым годом. Сотрудники также находят способы воссоздать ценность коротких разговоров в коридоре с увеличением 15-минутных специальных звонков, которые теперь составляют около 60% всех собраний Teams.

Хотя это многообещающие признаки индивидуальных усилий по сохранению баланса, чтобы сделать гибкую работу устойчивой, команды должны установить новые нормы, устанавливающие границы, чтобы гибкость одного человека не стала «всегда включенной» для другого.

Восстановление социального капитала в гибридном мире выглядит иначе.

Мы все ощущали влияние удаленной работы на наши рабочие отношения, и наши данные подтверждают это. В то время как 58% гибридных сотрудников смогли поддерживать процветающие отношения со своими непосредственными командами за последний год, только половина из тех, кто работает полностью удаленно, могут сказать то же самое, и еще меньше (42%) имеют прочные отношения с теми, кто не работает. их непосредственная команда.Вновь принятые на работу сотрудники также выделяются как группа, которой потребуется дополнительная поддержка: у них более слабые отношения на рабочем месте, и 56% говорят, что они, вероятно, рассмотрят возможность смены работы в следующем году.

Организации не могут рассматривать возвращение в офис как единственный способ восстановить социальный капитал, который мы потеряли за последние два года. Создавая время и пространство для построения отношений и поощряя команды (особенно удаленных и новых сотрудников) уделять приоритетное внимание нетворкингу и личному общению, сотрудники могут наверстать упущенное.

Люди, возвращающиеся в офис, отличаются от тех, кто ушел в марте 2020 года. Самое большое изменение — это их ожидания. Прошедшие два года оставили неизгладимый отпечаток, который будет ощущаться еще долгие годы. По мере того, как лидеры преодолевают волновые эффекты, готовность адаптироваться и использовать новые способы мышления и работы станет конкурентным преимуществом, которое ставит процветающие организации во главе стаи.

Google Trends: что такое Google Trends?

Google Trends — это полезная функция поисковых трендов, которая показывает, насколько часто данный поисковый запрос вводится в поисковую систему Google по отношению к общему объему поиска по сайту за определенный период времени.Google Trends можно использовать для сравнительного исследования ключевых слов и выявления всплесков объема поиска по ключевым словам, вызванных событиями.

Google Trends предоставляет данные, связанные с ключевыми словами, включая индекс объема поиска и географическую информацию о пользователях поисковых систем.

Как использовать Google Тренды

Как работает Google Trends?

Вы можете изучить Google Trends сверху вниз, посетив инструмент и увидев, какие поисковые запросы в настоящее время находятся в тренде, а затем углубившись в тему для получения дополнительной информации.Например, Google Trends недавно поделился информацией о популярных поисковых запросах, связанных с ураганом «Ирма», таких как наиболее релевантные поисковые запросы в США и популярные поисковые запросы «как сделать» во Флориде.

Вы также можете ввести поисковый запрос в поле поиска в верхней части инструмента, чтобы увидеть, как объем поиска по этому запросу менялся с течением времени и в разных местах. Измените местоположение, временные рамки, категорию или отрасль, а также тип поиска (интернет, новости, покупки или YouTube) для получения более подробных данных.

В США поиск по запросу «mulch» пик в апреле

Данные о поисковых трендах Google могут быть очень полезны для маркетологов. Например, если вы управляете сезонным бизнесом (например, магазином товаров для дома и сада), вы захотите активизировать свои маркетинговые усилия, когда поисковые запросы, относящиеся к вашему бизнесу, будут в тренде. Во время всплесков объема поиска ваша цена за клик в Google Ads, вероятно, будет выше, поэтому обязательно выделяйте больше бюджета на свои кампании, когда ваши продукты или услуги находятся в тренде.

Чтобы сравнить несколько терминов, используйте функцию «+ Добавить сравнение»:

Из этого графика видно, что «генерация лидов» примерно в 7 раз популярнее, чем «генерация спроса» в веб-поиске

Google Trends также показывает похожие поисковые запросы и то, как поисковый интерес варьируется в зависимости от субрегиона:

Вы можете использовать данные Google Trends для различных маркетинговых целей:

  • В платном поиске данные Google Trends могут использоваться для информирования ваших сезонных кампаний, помогая в планировании затрат, а также в хранении запасов.Кроме того, вы можете использовать Google Trends, чтобы найти нерелевантные популярные термины, которые вам нужно установить в качестве минус-слов, поэтому поиск по трендам не сильно повлияет на ваши расходы.
  • Для SEO и контент-маркетинга используйте Google Trends, чтобы узнать, какую информацию ищут люди на вашем целевом рынке. Написание статей на актуальные темы может помочь привлечь трафик на ваш сайт.
  • Чтобы вдохновить ваше рекламное объявление, просмотрите Google Trends, чтобы узнать, какие темы в настоящее время захватывают воображение публики.Ссылка на актуальную тему (например, новую популярную музыку или танцы) в ваших маркетинговых кампаниях, будь то рассылка по электронной почте, реклама в Facebook или радио, может повысить вовлеченность вашей рекламы.

6 Обувные тренды лета 2022

Эдвард БертлоGetty Images

По мере того, как погода становится жарче, у вас гораздо меньше шансов возиться с ботинками, сабо или чем-то еще, что может вас задушить. И хотя сабо, ботильоны и даже гибридные стили были в тренде весной, самые большие обувные тенденции лета 2022 года — это совсем другая история.

Приготовьтесь отказаться от обуви до осени, потому что в этом сезоне в моде сандалии с ремешками, высокие платформы и танкетки. Но если вы цените комфорт, не беспокойтесь: в тренде легкие сандалии, платформы и даже шлепанцы для бассейна, и их проще стилизовать, чем когда-либо.

Ниже представлены шесть самых захватывающих обувных трендов лета.

Реклама – продолжить чтение ниже

1

Легкие сандалии

Бари в черном

Приготовьтесь к прогулке: массивные подошвы с протектором и шлепанцы с удобными стельками этим летом никуда не денутся, но вы никуда не денутся.

2

Легкие сандалии

резиновые шлепанцы на платформе с логотипом 3

Легкие сандалии

Сандалии Thompson на стельке 4

Заоблачные платформы

декорированные атласные туфли-лодочки Medusa Aevitas на платформе

Возвращение обуви на выход в полной мере связано с тенденцией платформы в этом сезоне.

5

Заоблачные платформы

Босоножки на платформе Bulla Chibi с вышивкой 6

Заоблачные платформы

Долли Мюлс 7

Спортивные горки для бассейна

Резиновые шлепанцы с логотипом

Приготовьтесь принять свою спортивную сторону: шлепанцы с логотипом становятся все круче, и их проще стилизовать, чем когда-либо.Сочетайте свои с мешковатыми джинсами до пола.

8

Спортивные горки для бассейна

Слайд восстановления ONE ORA 9

Спортивные горки для бассейна

Резиновые шлепанцы с логотипом 10

Удобные платформы

Резинка для волос Phorna Flatform • Ириска | ИБ х ХОЗЕН

Эта обувь сочетает в себе удобство и стиль, что значительно увеличивает рост, но со стильной изюминкой.

11

Удобные платформы

Зернистая кожа Cece Sand 12

Удобные платформы

босоножки на платформе Gabriela Hearst x Clergerie Michael 13

Женские шлепанцы

кожаные мюли Isa

Тенденция, которая, кажется, никогда не выйдет из моды: мюли с одним ремешком — одна из самых простых туфель.Сочетайте его с чем угодно, от джинсов до белой рубашки на пуговицах, чтобы создать изысканный повседневный образ, или придайте ему профессиональный вид с помощью сшитого на заказ костюма.

14

Женские шлепанцы

Кожаные мюли с кристаллами 15

Женские шлепанцы

Туфли без задника из ПВХ с украшением в виде кристаллов Star 16

Архитектурные клинья

Эластичная танкетка Lounge Nappa 90MM

Да, эта вызывающая разногласия мода на обувь вернулась, но теперь она еще роскошнее, чем когда-либо.Откажитесь от толстой шнуровки 2002 года в пользу более женственного стиля.

17

Архитектурные клинья

босоножки Alevì на танкетке с ремешком на пятке 18

Архитектурные клинья

Кожаные босоножки на танкетке Pippa с украшением 19

Туфли на каблуках с ремешками

Кожаные сандалии в горошек на шнуровке

Сексуальные каблуки с ремешками когда-нибудь в моде? Инвестируйте в пару, которая подходит ко всему.

20

Туфли на каблуках с ремешками

Кожаные сандалии Les Sandales Limone 21

Туфли на каблуках с ремешками

Сандалии Астрид 100 мм

Этот контент создается и поддерживается третьей стороной и импортируется на эту страницу, чтобы помочь пользователям указать свои адреса электронной почты. Вы можете найти больше информации об этом и подобном контенте на фортепиано.ио

Реклама – продолжить чтение ниже

трендов в социальных сетях, которые нужно знать на 2022 год

Это проверенная временем шутка, но единственная константа в социальных сетях — это то, что она непостоянна.

Несколько лет назад никто бы не предсказал возвращение QR-кодов или стремительный рост TikTok. В 2021 году Apptopia отметила, что TikTok был самым загружаемым приложением на устройствах iOS и Android и, по прогнозам, опередит Facebook и Instagram.

Сообразительному маркетологу полезно следить за тем, что происходит в отрасли, чтобы тенденции не застали вас врасплох.

Вот почему мы составили список трендов в социальных сетях, за которыми стоит следить в 2022 году.

1. TikTok продолжает расти

Несмотря на то, что приложение может не увидеть такого же роста, как в 2020 году, похоже, что в ближайшее время оно не замедлится. В сентябре 2021 года число активных пользователей TikTok достигло 1 миллиарда в месяц. Компания также инвестирует в развитие своей рекламной платформы, упрощая присутствие брендов и компаний в сети.

Некоторые выдающиеся статистические данные TikTok включают:

Кроме того, компания заявила, что 47% пользователей «купили что-то, что видели в TikTok», и что 67% «согласны с тем, что TikTok вдохновил их на покупки, даже если они этого не хотели».

Учитывая этот рост и использование, компаниям было бы разумно присмотреться к TikTok, особенно если они обслуживают более молодую аудиторию. Узнайте больше о том, как использовать TikTok для вашего бизнеса и как его тенденции могут повлиять на вашу социальную стратегию.

2. Бренды больше инвестируют в социальную коммерцию

Социальная коммерция — это когда вы покупаете и продаете товары или услуги напрямую через платформу социальных сетей. Все основные социальные сети инвестировали в социальную коммерцию, и эта тенденция предсказывает, что они будут продолжать делать это.

Согласно исследованию, проведенному The Harris Poll от имени Sprout Social, 73% предприятий уже участвуют в социальной коммерции, а 79% планируют сделать это в ближайшие три года.Из-за этой тенденции Sprout добавила специальную интеграцию с Shopify и Facebook Shops. Таким образом, вы сможете помечать товары из своего магазина, не выходя из Sprout.

Insider Intelligence прогнозирует, что социальная коммерция продолжит расти в ближайшие несколько лет. По прогнозам, в 2022 году в США будет 97,2 миллиона покупателей социальной коммерции, что составляет 38,2% пользователей Интернета.

Данные

Sprout также показывают, что 80% опрошенных потребителей с большей вероятностью совершат покупки в социальных сетях из-за знакомства с брендом.Это огромный процент, на который стоит обратить внимание.

Вы можете воспользоваться этой тенденцией, посмотрев, как потребители находят продукты через социальную коммерцию. Посмотрите несколько замечательных примеров того, как бренды делают это правильно, и узнайте, как разработать собственную стратегию социальной коммерции.

3. Экономика создателя достигает зрелости

Создатели переживают важный момент.

YouTube, Snapchat, Instagram и TikTok инвестировали в собственные версии фонда для авторов. Согласно недавнему отчету об экономике создателей, более 50 миллионов человек во всем мире считают себя создателями.Создатели не ограничиваются социальными сетями, но те, кто использует социальные сети, вносят свой вклад в ожидаемую индустрию влияния в размере 13,8 миллиардов долларов.

По мере развития экономики создателя брендам становится доступно больше стратегий. Микро-инфлюенсеры с менее чем 15 тысячами подписчиков имеют более высокий уровень вовлеченности в Instagram, YouTube и TikTok, что дает небольшим брендам возможность расширить свое присутствие.

Чтобы начать использовать эту тенденцию, узнайте, как включить авторов в свою контент-стратегию.

4. Бренды разрабатывают стратегию социального аудио

Audio не является чем-то новым, в отличие от его появления в социальных сетях. Аудиостратегия включает в себя все, от радио до подкастов и музыкальных плейлистов. Стратегия социального аудио сужает ее до платформ, которые имеют функции только для аудио.

Clubhouse, социальная аудиоплатформа, была одним из крупнейших лидеров 2021 года в этой сфере. Несмотря на отмену требования только по приглашению и выпуск версии для Android, Clubhouse потерял популярность.Однако эта идея была включена в другие платформы социальных сетей.

В середине 2021 года Facebook представил множество аудиофункций, таких как Rooms, подкасты и Soundbites. Эти функции также были выпущены для поддержки создателей аудио и предоставления им дополнительных инструментов для их контента.

Twitter создал Twitter Spaces с целью его монетизации. Как бренд, вы можете проводить аудиодискуссии или транслировать важные новости. Стратегия социального аудио подходит не для каждого бренда, но если вы хотите расширить свои маркетинговые каналы с меньшими затратами, вам может подойти такая функция, как Twitter Spaces.

5. Прямые трансляции трансформируют электронную коммерцию

Тенденция электронной коммерции, популярность которой растет, — онлайн-покупки в социальных сетях. Продолжающаяся пандемия только подстегнула его рост, поскольку обычные магазины стали не такими доступными, как раньше.

В Китае, где покупки в прямом эфире невероятно популярны, валовая стоимость товаров (GMV) прямой трансляции электронной коммерции выросла с 4,5% от общей GMV онлайн-покупок в 2017 году до ожидаемых 20,3% в 2022 году. ожидается, что к 2024 году он утроится и достигнет 35 миллиардов долларов.

Покупки в прямом эфире привлекательны для потребителей, потому что они сочетают в себе персонализированную атмосферу человека, ведущего прямую трансляцию, с легкостью делать покупки из дома. Отчет McKinsey показал, что 35,6% прямых трансляций относились к категории одежды и моды.

Все крупные сети уже внедрили или планируют включить прямые трансляции покупок для потребителей. Если вы еще не настроили его, узнайте больше о том, как использовать контент для покупок в своей маркетинговой стратегии в социальных сетях.

6. Короткие видео ценятся больше

С ростом популярности TikTok и собственным заявлением Instagram о ценности видео неудивительно, что в 2022 году короткометражное видео станет тенденцией в социальных сетях. Видеоформат Stories теперь существует в той или иной форме во всех основных социальных сетях. платформы.

Источник: Vidyard

Одно исследование показало, что 93% опрошенных брендов получили новых клиентов благодаря видео в социальных сетях, а другая компания утверждает, что более половины зрителей досмотрят видео до конца, если оно длится меньше минуты.

К счастью, короткие видео более доступны для брендов, чем более длинные. Аутентичный и низкопроизводительный характер Stories и видео TikTok является частью большей привлекательности для потребителей.

Чтобы больше участвовать в создании коротких видеороликов, ознакомьтесь с пятью советами по созданию видеороликов в Instagram и о том, как настроить собственную стратегию видеомаркетинга.

7. Экологичность становится частью решения о покупке

Устойчивое развитие и изменение климата оказывают большое влияние на принятие решений о покупке, влияя на социальную коммерцию.

Исследование, проведенное преимущественно представителями поколения Z, показало, что 28% взрослых представителей поколения Z обеспокоены изменением климата, что также отражается в их отношении к брендам. 89% интернет-пользователей считают, что бренды должны делать больше для снижения своего углеродного воздействия, а 88% считают, что устойчивое развитие должно стать стандартной деловой практикой.

Сознательный, но скептически настроенный потребитель ценит прозрачность и бренды, которые увлечены своими ценностями. Если не сделать это искренне, вы обнаружите, что потребители быстро идентифицируют корпоративный гринвошинг, что приводит к нашей следующей тенденции.

8. Кризисный план в социальных сетях становится все более необходимым

Инциденты могут быстро распространяться в социальных сетях, создавая кризисные коммуникативные ситуации в одночасье. Эти ситуации часто развиваются быстро и к ним трудно подготовиться.

В 2022 году потребность в управлении рисками в социальных сетях и их смягчении возрастет, а это означает, что отделы по связям с общественностью и социальные службы должны сформировать единый фронт. Будь то негативные отзывы о продукте, перебои в работе сайта, вирусное распространение по неправильным причинам или реальные трагедии, важно, чтобы бренды выстраивали эффективные корпоративные коммуникационные стратегии, в центре которых были бы социальные сети.

Бренды могут держать глаза и уши открытыми для любых потенциальных кризисов с помощью социального прослушивания и активно использовать реакцию в реальном времени для формирования коммуникаций по деликатным темам.

Обновите свою маркетинговую стратегию

Начало года — важное событие для маркетологов. Помимо оглядывания на прошлый год и оценки стратегий, пришло время изучить будущие тенденции. Мы не можем предсказать следующий вирусный вызов на TikTok, но мы можем посоветовать вам рассматривать сеть как маркетинговый канал.В 2022 году компании, работающие в социальных сетях, инвестируют в прямые трансляции, аудиоконтент, экономику создателей и многое другое. Воспользуйтесь этим моментом, чтобы обновить свою маркетинговую стратегию в социальных сетях.

13 лучших тенденций и идей летнего макияжа, которые стоит попробовать в 2022 году

Инстаграм: @kingmalimagic | @kaleteter

Отличные новости для всех вас, кто не ненавидит лето: приближаются теплые дни, и они открывают массу забавных новых тенденций макияжа лета 2022 года, которые заставят вас с нетерпением ждать жары.Да, прохладные тени для век и бордовые помады зимнего макияжа ушли в прошлое — этим летом атмосфера пастелей, ярких неонов и росистых выделенных скул, которые через несколько месяцев будут повсюду в вашей Инстаграме. Итак, собираетесь ли вы надеть анфас на ночь дома со своей селфи-камерой (то же самое) или на настоящее мероприятие в реальной жизни (вау, так по-социальному), я настоятельно рекомендую вам начать практиковать эти тенденции прямо сейчас.

И если вы не очень хорошо рисуете сложную подводку для глаз или смешиваете несколько оттенков из палитры теней для век, не волнуйтесь, потому что существует множество простых образов, которые любой новичок в макияже может освоить за 30 минут или меньше.Готовы к вдохновению? Продолжайте прокручивать все самые красивые тенденции летнего макияжа, которые я нашел специально для вас.

1 Нечеткая подводка для глаз на лето

Хотите дымчатые глаза, но не хотите возиться с растушевкой черных теней? Попробуйте этот летний тренд с нечеткой подводкой для глаз, который намного проще создать, поскольку несовершенство является частью образа. Вам понадобится обычная черная подводка для глаз (легко растушевывать мелок или карандаш) и короткая густая кисть для теней, чтобы размыть и смягчить линии, как только вы их нарисуете.

2 Летние пастельные тени для век 2022

3 Пушистые брови на лето 2022

4 Этот золотой тренд летнего макияжа

Самый ~гламурный~ тренд макияжа лета 2022 года – золотые тени для век. Ничто так не заставляет меня чувствовать себя готовой к вечеринке (или, что более реалистично, к фотосессии со мной, моим диваном и моим телефоном), как пара слоев суперпигментированных золотых теней для век и тяжелая, нечеткая подводка для глаз.

5 Минималистичный гламурный макияж на лето 2022

Хотите, чтобы ваш макияж был минималистичным? Вам понравится эта тенденция макияжа на лето 2022 года, которая придаст вам нотку гламура, но не слишком , всего с двумя драгоценными камнями на каждом внутреннем глазу. Возьмите немного клея для ресниц и черную подводку для глаз, чтобы собрать все это воедино.

6 Яркие тени для век на лето 2022

7 Тенденция цветной подводки для глаз на 2022 год

Если вам не нравятся яркие тени для век, но вы все равно хотите повеселиться, o pt для цветной подводки для глаз вдоль нижних ресниц. Это может показаться большим шагом, но все, что нужно, это провести пальцем по нижним ресницам, чтобы придать вашему взгляду массу индивидуальности. Тай за вдохновение, Исса Рэй.

8 Этот летний тренд с плавающей подводкой для глаз

9 Влажная кожа на лето

Что может быть лучше для увлажненной кожи, чем самые потные месяцы года? Вы можете сочетать эту тенденцию с полным макияжем лица, как на этой картинке, или вместо этого использовать мягкий гламурный образ. Нанесите жидкий или бальзамовый хайлайтер на выступающие точки (например, на скулы, кончик носа, дугу Купидона, ключицы и плечи) для полного сияния.

10 Этот медный тренд летнего макияжа

11 Зеленые тени для век на лето 2022 года

Зеленый цвет

предназначен не только для макияжа на День Святого Патрика, а еще он создает очень милую атмосферу летнего макияжа, и именно поэтому он в тренде в этом году.К тому же, , как это будет мило с набором зеленых ногтей ?

12 Этот кораллово-красный тренд для губ на 2022 год

13 Карандаш для губ на 2022 год

Окунитесь в ностальгию по 90-м этим летом с помощью карандаша для губ. Что вам понадобится: ваша любимая нейтральная матовая помада, карандаш для губ на один-два тона темнее и прозрачный блеск для губ. Начните с подводки, затем нанесите на губы матовую помаду, потрите губы, чтобы они растушевались, и нанесите блеск.

Этот контент создается и поддерживается третьей стороной и импортируется на эту страницу, чтобы помочь пользователям указать свои адреса электронной почты. Вы можете найти дополнительную информацию об этом и подобном контенте на сайте piano.io.

.
Похожие записи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.